Петро Пустельник і один лицар Вальтер Голяк. Юрби селян, що, зібралися, були погано організованими, легко озброєні, не мали регулярного постачання продовольства [Семенов В. с.146] В дорозі вони грабували і ці грабунки говорили про відсутність будь якої дисципліни. Це турбувало князів місцевих через князівства яких вони проходили. Багато з цих воїнів загинули в дорозі, та поранені не змогли дійти до святої землі. Таким чином селянський похід на Схід закінчився цілковитою невдачею через грабежі, які тривали в Угорщині, Болгарії. Коли юрби хрестоносців прибули до Константинополя, імператор побоявшись бешкетів і насильств з їхнього боку поспішив відправити їх на малазійський берег. Тут вони зустрілися з турецьким військом і були в більшій своїй частині перебиті.
Лицарське військо добиралося різними шляхами до Константинополя. Провідником походу Готфрід Бульойнський та його брати Болдуїн і Євстахій. Це військо було краще озброєне і впорядковане [Крип’якевич І. с.102] Рицарі йшли на схід через Константинополь, але різними шляхами. Після тяжких кривавих боїв з турками, винищені хворобами і спрагою, хрестоносці в липні 1099 р. захопили Єрусалим. Але моторошна різанина яку вони влаштували над турками і арабським населенням міста, важко висить над їхньою шляхетною боротьбою. Уся лють вибухнула під час штурму Святого Міста у цілком нехристиянській жадобі крові проти всіх «невірних». [о. П. Костюк с.206] Хрестоносці жорстоко пограбували місто і по-звірячому перебили більшу частину його населення, не щадили ні мусульман ні християн. В наслідок своїх завоювань хрестоносці заволоділи східним узбережжям Середземного моря, і Палестиною. У їхніх руках були міста Єрусалим, Антіохія, Тріпалі, Едесса, Тір, Сідон, Акра. На захопленій території хрестоносці утворили свою державу яка дістала назву Єрусалимського королівства. Усі земельні володіння в Єрусалимському королівстві мали військовий характер. [Семенов В. с.148]
Західна Європа в цьому поході зазнала значних втрат, приблизно до півмільйона воїнів. Похід привів до кривавих боїв у таких державах як Литва, Прусія, знищив культуру мусульманської Іспанії.
Хрестові походи не мали остаточних результатів перемоги. Переможені повертались в Європу, і мусульмани знову ставали господарями держави. Хрестоносці могли завоювати Святу Землю, але вони не були в силі утримувати її за собою. Постійна воєнна небезпека зі сторони лицарських мусульманських сусідів, невдоволення значної частини селян і міщан владою іноземних сеньйорів, які були іншої віри, скорочення чисельності воїнів із Європи не сприяли централізації і міцності держав Латинського сходу [Карпов С.П. с. 280].
Часто бувало що війни із сельджуками, які хрестоносці починали разом з тими, що приходили їм на «допомогу» шукаючи наживи, закінчувалися безрезультатно тільки тому, що поки хрестоносці билися із «поганами», їх «союзники» не дочекавшись кінця битви, спішили заключити мир з ворогом. [Заборов А. с.127].
Для того щоб зміцнити зовнішнє і внутрішнє положення держав хрестоносців, в часи після першого христового походу були створенні особливі військові організації: духовно-лицарські ордена. Хрестоносцям дуже важко давалося утримувати владу над мусульманським населенням. В цей же час їм приходилося напружувати зусилля для захисту своїх володінь, які розтягувались більше чим на тисячу кілометрів з Півночі на Південь [Колесницький Н.Ф. с.185]. Щоби мати постійну воєнну силу для оборонних і наступальних війн і були створенні духовно-лицарські ордена. Щоби оборону на Сході, хрестоносці створювали постійні своєрідні війська. По закінченню першого хрестового походу в 1099-1100 рр. частина рицарів повернулася в Європу, у Палестині залишилося лише кілька тисяч рицарів. Цим хрестоносцям допомагали духовно-лицарські ордени. Духовно-лицарськими вони називаються тому, що по своєму формальному призначенню це були релігійні братства. Виникнення цих орденів зі своєрідною, воєнною організацією було викликане прагненням Католицької церкви залучити до служіння військовий стан лицарство. Ордена виступали як найбільша організована сила хрестоносців. Вони виникли під час хрестових походів і відігравали велику роль в безкінечних війнах з сельджуками.
Ордени – це централізовані чернечі об’єднання в католицизмі, існують з 530 року, коли Бенедикт Нурсійський започаткував організацію, названу пізніше його ім’ям. Згодом було створено ордени кожен зі своїм статутом. Військово-лицарські ордени називаються так, тому що виникли під час хрестових походів. Виникнення воєнно-монаших орденів було одним із проявів релігійного життя християнського світу в кінці ХІ початку ХІІ століття. Один за одним втрачали життя перші хрестоносці. Хрестові воїни не хотіли вести безперервні війни, а бажали, на кінець, скористатися плодами своєї перемоги. Хрестоносці уже не хотіли служити в Армії, бажаючи відкупитись від воєнної служби. Потрібні були серйозні переміни у воєнній стратегії і з виникненням духовно-лицарських орденів – скоро рішення було знайдено.
Організаційні структури цих орденів мали монархічно-авторитарний характер. Участь у перерозподілі воєнної здобичі употужнювала ці ордени економічно, вони виступали великими феодальними власниками. Це були могутні військово-політичні формування на службі у Церкви, які часом виборювали власні економічні й політичні інтереси. [Головащенко С. с.345]
Хрестоносці почали приймати східні звичаї і заключати подружжя з місцевим населенням. Все таки королівство не гранітним блоком, відчувався брак людей, щоб цьому зарадити поставали лицарські чини. Члени цих чинів дотримувались правил, які в цілому основувались вже на існуючих монастирських уставах. Вони приймали монаший обіт: цілковитий послух, до смертна чистота, добровільне убозтво, але на відміну від «простих» монаших чинів, члени лицарських орденів крім монашого обіту жили в світі, і більше того – вони воювали, вони боролися за віру зі зброєю в руках. В кожному ордені були свої клерики, але більшість братів являлися мирянами. Членами орденів могли бути як рицарі, так і звичайні прості люди,