В хрестових походах брали участь народи всього Заходу, на чолі зі своїми вождями, особливо ударними були походи Західного лицарства, воно було універсальним і по своїй природі лицарські ордена створилися в результаті хрестових походів. Лицарство було однією «організацією» для всього заходу, воно було універсальним [Лорц Й. с.351]

Також важливим фактором виникнення духовно-лицарських орденів було те, що паломники, приходили в Святу Землю-Палестину вимученими подорожами. Хрестоносці в часі Христових походів дорогою тратили цілі місяці на перехід Візантійської імперії і на війни з турецькими воїнами Малої Азії. В першому христовому поході, по дорозі до Святої Землі та під час кривавих боїв з турками хрестоносці зазнали великих втрат. По дорозі до Єрусалиму загинула велика кількість людей. В степах і пустелях, де не було води, де не можливо добути відповідних харчів, люди та коні падали від голоду, спраги, втоми. Завдання, які ставили перед собою лицарські ордени виходило із самого життя: після першого хрестового походу дороги до Єрусалиму були не безпечні, а управителі латинського населення не розпоряджувалися достатніми воєнними силами для їхньої охорони [Райлі-Сміт Д. с.215]. Саме вони захотіли використати своє військове вміння, захищаючи прочан на небезпечній дорозі від узбережжя до Єрусалима. Багато прочан хворіли і залишалися без догляду. Молитва і побожні ридання несподівано з’явилися в Єрусалимі, разом з криком і стоном погибаючи жертв [Мішо Г. с.51]. Тому під час хрестових походів, християни бачили в озброєній боротьбі за правильну справу – як засіб спасіння душ та акт милосердя, що стало для мирян за головну ціль вести релігійний спосіб життя.

Ордена мали особливий чернечій статут і особливих, водночас військових і духовних начальників – магістрів орденів. На сході було організовано найбільші три лицарські ордени, які завдячують своїм існуванням участю своїх засновників у хрестових походах до Святої Землі. Це був орден тамплієрів або храмовиків, орден Іоаннітів або шпитальників, та Тевтонський орден, що мав назву Німецького і був заснований значно пізніше. Ці ордена були найбільш відданими. Вступаючи в ордени, рицарі прагнули багатства, не заводили сім’ї, були послушними своїм начальникам. По записам перш за папства, яке прийняло гарячу участь в утворенні орденів, вони повинні були всеціло посвятити себе справі «захисту християнства», так, щоби ніякі «світські» інтереси не відволікали їх від виповнення цієї високої місії. Зброєю «братів-рицарів» служили не проповіді і не монарше смирення, а меч і спис.

Рицарі дотримувались правил свого уставу, вони були присутні на монастирських службах, щоденно читали молитви. Кожен орден мав устав удобрений папським престолом. Вони давали монаші обіти і залежали від римського папи. [Бодак А.Н. с.691]. Папа не міг вмішуватися у внутрішні справи лицарських орденів. Поверх лицарського спорядження рицарі носили особливі чернечі плащі – мантії, білий плащ з червоним хрестом. Це були справжні рицарі, які проходили звичайне військове навчання, їздили верхи, вправно володіли мечем і списом. Як правило і за соціальним походженням це були переважно вихідці з рицарських сімей. У Палестині ордена мали помістя, на доходи з яких вони й утримувались.

Декілька французьких рицарів зібралися, щоби заснувати притулений будинок, в якому могли б знайти притулок паломники, а також прийняли на себе обітницю збройного захисту на Святу Землю. Їхній притулок носив назву «Шпиталь імені Святого Іоанна Хрестителя». Завдяки хорошій організації він став прикладом для всього Заходу. «Його устав свідчить про активну і одухотворену любов до ближнього в ім’я Ісуса Христа». [Лорти Й. с.352]. В їхнє завдання входило надавати притулок паломникам, які прибували в Палестину, давати їм житло, лікувати хворих в дорозі. [Заборов А. с.128].

В цю спільноту пізніше вступали рицарі, і близько 1137 року із шпиталю перетворився в лицарський орден Іоаннітів. Рицарі, які вступали в орден, створили воєнну спільноту, завданням якої була боротьба з невірними. Після першого хрестового походу ці благочинні обов’язки відійшли на задній план і орден Іоаннітів перетворився в чисто воєнне лицарське об’єднання.

Іншим військово-монашим орденом, який був сформований під час хрестових походів, мав назву: «Орден Тамплієрів». Лицарями були люди благородного походження вони могли бути начальниками монастирів, і виконувати обов’язки у своєму ордені. Під час хрестових походів орден набув чималого авторитету, отримав великі пожертви та велику здобич. Тамплієри давали обіт боротися з невірними [Бадак А.Н. с.529].

Розділ ІІ

Духовно-лицарські ордени епохи

хрестових походів

2.1. Іоанніти (1118-1187 рр. - 1309)

Важливого значення набули духовно-рицарські ордени, вони відігравали велику роль в часі хрестових походів, ордена створили сильне військо, яке в значній мірі вступало як найбільш організаційна сила. Своєму народженню завдячують христовим походам і діяльністю та участю в них.

Із трьох духовно-рицарських монаших орденів, а саме: Іоаннітів, тамплієрів та Тевтонського ордену, що виникли під час хрестових походів, найбільш довшу історію має орден братів іоаннітів або питальників. Орден було засновано в 1055 році при шпиталі святого Іоанна Олександрійського, (пізніше замінено на Святого Івана Хрестителя) в Єрусалимі. [Арх.. Ісіченко І. с.322]. Орден змінював і свою назву, і діяльність, і місцезнаходження. Під ударами сильних ворогів, таких як мусульмани, орден відступав, втрачаючи території, які були домівкою для багатьох поколінь