рицарів. Свята Земля – Палестина, задовго до хрестових походів притягувала до себе християн всього світу. Доторкнутися до святинь християнства, пройти по тих місцях де раніше ходив Спаситель, побачити величезну Голгофу і храм Гробу Господнього – все це було мрією кожного християнина. Але одних утримував страх за своє життя, тому що християнські святині були вже захоплені "нечестивими магометанами" Та інші паломники на Святу Землю долали страх, все покладали на Божу волю і в них перемогла віра і любов до Господа. Один з таких людей був паломник, один багатий купець з італійського міста Амальфи, Панталеон Муаро, який разом зі своїми друзями добився у єгипетського халіфа дозволу побудувати в Єрусалимі будинок для паломників, які приходили в Святу Землю вимученими подорожами, багато з них важко хворіли і залишалися без нагляду. В той час, після того як Єрусалим був узятий хрестоносцями (1099), саме тоді ці рицарі-паломники об’єдналися, щоби заснувати притульний будинок, в якому могли б знайти місце паломники. [Лавіс і Рамбо с.373].
Але до того в 1070 р. Панталеон Муаро побудував у воріт монастиря Святої Марії Латинської, під Єрусалимом шпиталь. В той час цей шпиталь так само як зраз "кімнати для гостей" – мали одне значення. Значно пізніше він змінив свій характер. Дивлячись на неймовірні труднощі по дорозі до Єрусалиму, жара, стан здоров’я паломників, які добиралися до святих місць хворими їх приймали саме в шпиталь заснованим Панталеоном Муаро. Для здійснення служб були прислані бенедиктанські монахи, появлялись лікарі, монахи і монахині, киї перетворювалися в братів та сестер милосердя. Шпиталь поступово почав відповідати значенню цього слова.
До початку хрестових походів маленький шпиталь Панталеона Муаро бідненько справлявся зі своїми обов’язками, оскільки паломників було порівняно небагато. Але завоювання Святої Землі хрестоносцями різко змінило ситуацію. До відвойованими християнським святиням вплинув великий потік паломників, "христових воїнів" і просто шукачів пригод [Доманін А. с.198] Для прийому хворих паломників, до яких добавилися і поранені в битвах хрестоносці, не вистачало приміщення, лікарів, коштів, не вистачало людей. І тоді один французький рицар на ім’я Жерар, учасник першого хрестового походу, разом з декількома своїми приймали просте і мужнє рішення: посвятити своє життя страждаючим і скорблящим. В присязі, принесеній єрусалимському патріархові, він і його товариші дають обіт, в якому вони відмовляються від всього свого майна на користь притуленого будинку, відрікаються від усіх світських радостей і зобов’язуються послуху патріархові.
Саме після взяття Єрусалиму хрестоносцями (1099), братство було відділене від Церкви Діви Марії, в 1113 році папа Пасхалій ІІ надав "святому братству притуленого дому Єрусалимського шпиталю Святого Івана" статус і утвердив устав братства, і на шпиталь посипалися багаті дари як грошима, так і земельними володіннями. [Райлі-Смітт с.27] По приказу папи питальникам передають землі, будуються фортеці, як і в самій Палестині, так і за межами. Єрусалимський шпиталь отримав назву нового монашого ордену іоаннітів. Спочатку цей орден питальників нічим не відрізнявся від звичайного монашого братства, крім того, що його члена ставали, як правило, не прості люди, а рицарі-дворяни, визволителі "Господнього міста Єрусалиму". Члени ордену давали монаші обіти – бідності, чистоти і послуху. Члени ордену повинні були вести монаше життя, харчуватися в трапезній. Всі брати, повинні відвідувати церковні служби, але, по скільки більша з них частина була неграмотна, вони тільки слухали те, що читали священики, і проказували "Отче Наш". Так і в звичайних монастирях у відповідний час потрібно було зберігати тишу. Брати-рицарі носили темну одіж із грубої верблюжої шерсті. Чорний чи пізніше червоний плащ з білим хрестом, складав відрізняючий одяг питальників, і ця одежа була символом. [Заборов М.А. с.127]. Члени ордену харчувалися хлібом та водою, але їхня головна ціль і завдання проявляти милосердя страждаючим. Вони жили милостинею, яку їм розсилали люди зі всіх християнських держав.
Дякуючи хорошій організації орден став прикладом для всього Заходу і підняв турботу про хворих. Його устав свідчить про активну і одухотворену любов до ближнього в ім’я Ісуса Христа. [Й.Лортц с.352]. Іоанніти зуміли залишитися вірними в задачі, для виконання якої орден ніколи не відмовляв в місії милосердя. В Єрусалимському шпиталі не тільки лікували хворих, але кожен день годували близько дві тисячі бідних, а також доглядали за старенькими людьми похилого віку: у всіх притулках питальників цієї епохи було прийнято приймати хворих як "господарів дому" і санітарам із числа монахів був даний наказ ставитися до хворих людей так, як би на їхньому місці був би сам Христос. [Режин Перну с.90]. В цьому шпиталі знаходилося до дві тисячі хворих і їм щоденно роздавалась милостиня.
Однак в 1118 році сталися серйозні події, які привели до перетворення монашого братства в духовно-рицарський орден.
На початку 1118 року помирає засновник братства, рицар Жерар Том, і в результаті стається розкол. Дев’ять братів на чолі з французьким рицарем Гюго де Пайеном виходять зі складу ордену. Вони були незгідні з політикою іоанітів, які проголосили своїм призначенням милосердя і поміч скорблящим. А можливо, у цих дев’ятьох просто не вистачило духовних сил, вони вважали що важливіше буде воювати, адже вони дворяни-воїни. І дев’ять розкольників ставлять собі за ціль – охороняти із зброєю у руках паломників на дорозі із морського порту Яффи в Єрусалим – і створюють нове братство Гюго де Пайєн з товаришами знаходять притулок в