Наступ воїнів ісламу продовжувалися, поразки наступали за поразками. Воєнні операції хрестоносців у останніх хрестових походах були теж невдалими і безрезультатними. Восьмий хрестовий похід був останньою воєнною експедицією європейців, що ставили собі за мету захоплення мусульманських територій на Близькому Сході під прапором христового руху. [Семенов В. с.153]. Після цього походи на Схід припинилися. Допомога зі сторони західноєвропейських країн була недостатня. Турки наступали, володіння хрестоносців одне по одному скорочувались і переходили до турків. Ним була взята Антіохія, місто Тріполі. В 1291 році для ордену іоаннітів настав "судний день" – мусульманські війська взяли облогу і почали штурм іоаннітів в Святій Землі, міста-фортеці Акри. Не дивлячись на безнастанне геройство і чудеса хоробрості "Божих рицарів", після двомісячної облоги і безперервних штурмів Акру було захоплено, також столицю Єрусалимського королівства і великий торговий порт. Хрестоносці, яки вдалося вижити, перебиралися на острів Кіпр, де жили "єрусалимські королі".

Для ордену іоаннітів ці битви завдали неабияких втрат. Турки перемогли тисячі їхніх рицарів та помічників. Ще деякий час вели свою діяльність, вони були переселені на Кіпр у 1296 році [Крип’якевич І. с.109] Пізніше, після завоювання Палестини мусульманами іоанніти в 1309 році перенеслися на острів Родос і упродовж двох століть були міццю християнства на Сході. Пізніше, коли острів в 1522 році захопили османи, іоанніти перебрались на острів Мальту. [Карпов С. с.280]. Орденові в 1537 році острів Мальту передав імператор Карл V. Цей орден існує і дотепер як аристократична організація, з’явилась нова назва "Мальтійський орден".

З цього часу починається наступна і не менш яскрава історія Ордену рицарів шпиталю Святого Івана Єрусалимського – історія безкінечних поневірянь, перемог, поразок, втеч і здобуття нової батьківщини.

2.2 Тамплієри (1119-1291 рр.)

Жодний духовно-рицарський орден оточений такою темницею, не викликає скільки суперечливих оцінок, як орден тамплієрів. Вони постають перед нами суворим Христовими воїнами без страху і дорікань.

Першопочатково засновники ордену тамплієрів входили в монарший орден питальників Святого Івана. Тамплієри – орден одночасно військовий і чернечий – бачили свою місію паломників до Святої Землі-Палестини. [Гі Бедуел с.87]. Орден "бідних рицарів Христа і Храму Соломона" був заснований в 1118 році групою із дев’яти рицарів на чолі з Гюго де Пайеном. Це був французький рицар, що жив в Палестині, він спробував поєднати монастирське життя із військовою службою. Разом зі своїми товаришами Гюго де Пайен – занепокоїлися небезпеками, які загрожували паломникам на дорогах, особливо на шляху між Яффою і Єрусалимом. Вони поклялись посвятити своє життя супроводжувати і охороняти благочестивих людей. [Режин Перну с.88]. Саме ці воїни заснували перший військовий релігійний орден рицарів – храмовиків, тамплієрів. Рицарі отримали назву "тамплієри" тому, що їхнє приміщення знаходилося на місці колишнього Соломонового храму. Король Булдуїн ІІ надав їм приміщення в своєму палаці "при храмі Соломона". В скорому часі дев’ятка рицарів перед обличчям Єрусалимського патріарха дають монаші обіти: бідності, послухи і чистоти, але своєю головною метою, яку ставлять перед собою рицарі, це служіння Богові у стінах монастиря, захист паломників в дорозі до Єрусалиму, і боротьбу проти невірних зі зброєю у руках. Патріарх дає своє пастирське благословення. Влітку 1128 році, проживши в бідності дев’ять років, вони за допомогою патріарха Єрусалимського придбали устав, і їм була положена біла одежа. В цей час орден великою популярністю не користувався. Відомий всьому християнству Бернард із Клевро, який мав авторитет у Європі і був без перебільшення дуже великою людиною. Він є головним і найбільш активним прихильником ордену тамплієрів. Бернард підтримував їхню ініціативу, а також написав трактат "На похвалу Новому Рицарству". [Лінч Д. с.276] Підтримка Бернарда із Клевро для храмового братва виявилося "Манна небесна" Можна сказати, що устав тамплієрів в своїй основі належить Бернарду Клевроському, який в своїх похвалах характеризує тамплієрів так: під захист віри, вони перебувають у повній безпеці, не боючись "ні диявола, ні людей, ні смерті", але бажаючи померти щоби в боротьбі за Бога перемогли ворогів Христа Христового. [Лортц Й. с.351].

Автопортрет Бернарда в Європі був, без перебільшення, дуже великим. Гарячі заклики Гюго де Пайена, підкріплені духовним авторитетом Бернарда, були, на кінець, вислухані християнською Європою. В 1128 році папа римський Гонорій ІІ скликує Церковний собор в Труа, на якому офіційно затверджує новий католицький орден і призиває рицарів та великих феодалів виявити допомогу новій спільноті. [Доманін А. с.215] На цьому соборі вже вимальовується образ тамплієра, воїна-монаха, для якого сам Бернард уклав статут.

Це був великий перелом на користь тамплієрів. В храмовики вступають десятками, орден росте як на дріжджах. Число