У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив: “Заборонив вам ваш Господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи ангелами не стали вічними” (К., 7:20).

3. Етика ісламу згідно з Кораном

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним та ін. Нездійсненних моральних вимог в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У сімейній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини відобразилися поняття патріархально-родового устрою.

Жінка—підневільна істота, яку створив Аллах для втіхи чоловіка. Водночас у Корані визнаються люд-ські й громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майно-ві права жінки—право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і суспільне життя му-сульман, політика, правові відносини, суд, культурний уклад —усе це має цілковито підлягати релігійним зако-нам.

У попередні епохи в мусульманських країнах спо-стерігалося повне зрощення державної та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спад-коємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував повністю в руках духовних осіб.

І кримінальне, і цивільне право ґрунтувалися на релігій-ному законі —шаріаті. Слідкували за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови. Тому й мусульманське духовенство виконувало й ви-конує скоріше світські, ніж суто релігійні функції.

Мулла, що перебуває при мечеті,—це, власне, учитель у церковній школі.

Каді—суддя, знавець шаріату.

Муф-тій — вищий духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату.

Улем—учений богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духо-венства в окремих країнах стояв - шейх-уль-іслам — визначний богослов, він же радник володаря. Роз’яс-нення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незапе-речним законом.

4. Навчання молоді догматам ісламу

Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно релігійним. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи — медресе являли собою своєрідні духовні академії. У них студенти вивча-ли Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання.

Мова викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.

Рівень пізнання основ мусульманської релігії дуже різний в різних шарів населення й у різних країнах традиційного поширення ісламу.

Усякий мусульманин знає арабське звучання і зміст символу віри релігії Ісламу: “немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник Аллаха”.

Тут коротко виражені два головних догмати ісламу: існує єдиний, один, і вічний усемогутній бог - Аллах; своїм посланником Аллах обрав араба з Мекки, Мухаммеда, через нього бог передав людям текст священної книги - Корана, його руками він заснував громаду віруючих (умма).

За 14 століть з невеликої групи Аравії вона перетворилася в багатомільйонну масу людей різних національностей, різних мов, різних соціальних шарів і культурних орієнтацій.

Зв’язок віри з традиційним життям був характерний для ісламу за всіх часів, але особливо очевидним він постає сьогодні, коли ідеологи і політики, що виступають під гаслом ісламу, намагаються якнайбільше людей оголосити мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох звичаїв своїх батьків.

Велич бога - Аллаха - виражено в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам і часто повторюваних ними в мові, молитвах, побутових вигуках, а також що постійно зустрічаються у витонченій в’язі арабського письма, на пам’ятниках мусульманської архітектури в Азії, Африці, Європі й Америці: “Аллаху акбар” - “Аллах наймогутніший!” і т.д.

Основні догмати ісламу складались поступово, та й досі в них є розбіжності між різними напрямками мусульманства.

Взагалі цих догматів п’ять:

вчення про єдинобожжя;

віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха;

визнання пророчої місії Мухаммеда та пророків, що йому передували;

віра у воскре-сіння, Судний день та потойбічний світ;

вчення про верховну владу (імамат-халіфат).

Перші чотири догмати спільні для всіх мусульман. Питання про верховну владу — головний предмет розбіжностей між різними течіями.

Найкоротший виклад головного догмата ісламу міститься у 112 сурі (главі) Корану: “В ім’я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: “Він - Аллах єдиний, Аллах могутній. Не народжував і не був породжений, і не було нікого подібного йому, ніколи”.

По мусульманській доктрині, люди, що не сповідають іслам, - “невірні”, серед них іудеї і християни виділяються особливо, як ахль-аль-китаб, тобто “люди Писання”. Відповідно до Корану вони вірять нібито в того ж бога, що й мусульмани. Цей бог і їм посилав своїх посланників - Адама, Ноя, Авраама, Мойсея (Мусу), Ісуса (Ісу), але Мухаммед вище їх. Однак люди спотворили і забули те, чому ті вчили.

Тому Аллах і направив людям Мухаммеда, свого останнього пророка, з божим словом - Кораном. Це була як би остання спроба наставити людей на праведний шлях, останнє попередження, після якого повинен настати кінець світу і Суд, коли всім людям буде віддано по їхніх справах - вони потраплять у райські сади чи в пекельний вогонь.

Існують ангели і злі духи (джини), утім, останні, що перейшли в іслам із стародавніх арабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю.

Аллах зображується в Корані як істота з чисто