Ця встановлена дата народження додає Могилі 22 роки життя, а це значить, що київський період своєї діяльності він розпочинав не молодою людиною, а вже маючи всі необхідні для цього дані. За плечима у молдавського воєводича були довги роки навчання в університетах Західної Європи та військова служба. І сумніви в цьому, на думку Олеся Білодіда, мусять самі собою відпасти.

Також О.Білодід висловлює ряд думок про неточність деяких свідчень стосовно освіти Петра Могили. Він пише, що всі дослідники сходилися на тому, що П.Могила мав блискучу західноєвропейську освіту й своею вченістю та прогресивними поглядами набагато випереджав своїх сучасників.

Де він її здобув?

Через відсутність точних даних щодо цього ряд дослідників висуває різні гіпотези. Насамперед врни базуються на тісних і дружних зв'язках сім'ї Могил зі Львівським братством та його школою, на традиції аристократичних родин Молдавії та Польщі посилати своїх дітей на навчання до західноєвропейських університетів. Панегіристи відзначали, що Петро Могила з дітинства виявив велику любов до науки, а М.Смотрицький свідчив, що він у юнацькі роки вже знав грецьку й латинську мови.

Хоч ніяких документальних даних про це немає, але майже всі біографи П.Могили більш-менш одностайні в тому, що початкову освіту він здобув у Львівській братській школі, а закінчив її у закордонних університетах. Але при конкретизації думки про закордонну освіту Петра Могили у західноєвропейських країнах через брак достовірних даних знову виникали різнорідні здогади. Відомий біограф Петра Могили С.Голубєв, спираючись на пануючий у ті часи звичай посилати своїх синів “для завершення освіти в колегії та університети за кордон”, на “самий уклад освіти П.Могили і випливаючий зцього характер його діяльності”, а також на те, що “П.Могила був знавцем західноєвропейської літератури, дуже високо цінив освіту, здобуту в закордонних школах”, та свідчення, що “в Україні брак освіти духовенства і відсутність належного навчання молоді дуже шкодить православію” і єдиним дійовим засобом для виправлення цього зла було перенесення на руську ниву західної науки, - твердить, що “не можна відмовити у вірогідності даних про те, що П.Могила відвідував західноєвропейські навчальні заклади”[2].Румунські дослідники І.Міхалческу і К.Ербичану у своїх твердженнях були більш конкретними. Вони прямо веазували на паризьку Сорбонну. Про навчання Петра Могили у Франції писав В.Щурат, зазнаючи, що київський просвітитель навчався у відомому єзуїтському коледжі Ла Флеш (“La Fleche”), слухав там лекції у патера Варона разом з майбутнім видатним філософом Рене Декартом. В.Щурат своє твердження висуває на підставі одного листа латинською мовою, знайденого у церковному архіві села Берески під Ліском Перемиської дієцезії, що має назву “Magna ars disserendi de qualibet materia.” (“Велике мистецтво пояснення матерії”). Лист цей був написаний у ХVІІ ст., і його невідомий автор, стаючи на захист Петра Могили зазначає: “Per summum nefas vituperatur. Varonem enim praeceptorem habebat eminentissimum” (“Великий гріх лаяти його. Бо найславетніший Варон був його вчителем”). Намагаючись якось перекинути місток між Петром Могилою і Вароном та Р.Декартом, В.Щурат пише: “Може й патріотичні мотиви велять біографам подавати П.Могилу за ученика паризької Сорбонни – того Могилу, що після смерті свого батька, опускаючи Францію, міг мати найвище 12 літ віку”[3].

Оскільки документальних свідчень про життя Петра Могили дуже мало, вважаю за необхідне навести уривок з книги знатного київського історика С.Голубєва “Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники”. “Після повідомлення про участь в Хотинській битві біографічні свідчення про Петра Могилу до посвяти у сан києво-печерського архімандрита стають дедалі рідшими й уривчастими. На їх основі можна вивести лише один досить вірний висновок: після смерті свого опікуна С.Жолкевського Могила задумав переселитися з Бельського воєводства і у зв'язку з цим звертає увагу на Київську область. Він починає часто відвідувати Київ , де у той час митрополичну кафедру займав його друг, а може й наставник Іов Борецький, і купляє в околицях міста помістя. Часті стосунки з Борецьким не полишаються без впливу на релігійні погляди Могили, який почав брати діяльну участь у справах віри. Ця участь скоро досягає величезних розмірів в наслідок послідуючій за цим суттєвій зміні у долі молдавського воєводича. Розуміємо вступ його на києво-печерську архімандрію”. Після смерті 21 березня 1627 року печерського архімандрита Захарія Копистенського на цю посаду виявився ряд претендентів. Але, незважаючи на це, хоч і незначною кількістю голосів, перевага була надана Петрові Могилі. У 1628 р. польський король

Сигізмунд ІІІ затвердив Могилу на цій посаді. “Новий архімандрит, - відзначає у своєму нарисі про нього М.Костомаров, - зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвольних