Оцінюючи загалом етику, обрядовість і догматику раннього ісламу як історико-культурний феномен, ми без великих зусиль виявляємо, що у цієї релігії багато загального з іудейсько-християнським світоглядом. Однак ідеологія ісламу простіша, а тому зрозуміліша для широкої маси наставляємих “на шлях істинний”.

Важливим був і соціальний чинник. Селянин і городянин, дрібний феодал або правитель великої імперської провінції, які прийняли іслам, на певний термін звільнялися від десятків податків і сотень поборів на користь свого колишнього повелителя. На перших порах завойовані і новонавернені сплачували тільки один особливий вигляд податку - закят.

Протягом багатьох сторіч в сутичках ісламу і християнства іслам майже завжди виходив переможцем. Ще в ранньому середньовіччі він витіснив християнство з Сірії, Малої Азії, Єгипту, Північної Африки та Іспанії. Багато пізніше були ісламізовані деякі народи Кавказу, а на Балканах - окремі групи болгар, македонців, боснійців і албанців, які були колись християнами. Масового ж навернення мусульман в християнство історія не знає.

Внаслідок перемог арабської шаблі і купецької проповіді синдбадів-мореплавців іслам прокотився по всій Передній Азії і Південному Середземномор'ю подібно степовій пожежі в липневу спеку. У VIII - IX ст. іслам став пануючою релігією у всіх землях Арабського халіфату - від Іспанії на заході до Середньої Азії на сході. У XI - XIII ст. він значно поширився у Північній Індії, в XIV - XVI ст. - в Індокитаї, проникнув у Золоту Орду, до народів Поволжя і Причорномор'я, а потім на Північний Кавказ і в Західний Сибір. Внаслідок цього на найширших просторах виник історичний феномен, сукупно названий мусульманською культурою. Цей термін звучить дуже загально. Напевно, можна говорити про загальну арабо-мусульманську культуру на ранній стадії її історичного розвитку. У період же з X до середини XIII ст. поряд з арабською складаються інші національні культури в ісламській ідеологічній оболонці: арабо-берберська, перська, тюркська, північноіндійська та інші.

3. Культура Ірану X -XV ст.

Середньовічна арабська культура справила безпосередній вплив на сусідні народи, особливо ті, які входили до складу халіфату. Щодо цього заслуговує особливої уваги культура Персії (Ірану) X - XV ст.

Прикладне мистецтво. У ці сторіччя Іран пережив безліч руйнівних набігів і навал. Але це не могло перешкодити значному економічному зростанню - розвитку сільського господарства, зростанню міст і торгівлі. Завдяки створенню великих зрошувальних систем стали збирати по декілька врожаїв на рік. У Хорасані, головній провінції країни, вирощували до 100 сортів винограду, розширили посіви цукрової тростини, оливи, олійних, пряних та ін. рослин, з'явилися цитрусові. Процвітало ремесло, а з ним і торгівля - внутрішня і заморська. Вивозилися парча і золоте шиття, лляні, шовкові і бавовняні тканини, шерстяні і шовкові килими, полив'яний фаянсовий посуд, зброя і шкіряні вироби. Парфюмерія - квіткові масла, парфуми й есенції з махрової троянди, фіалки, нарциса, апельсинових і фінікових квітів - вивозилася морем навіть у Китай. Найбільшими містами Ірану того часу були Шираз, Ісфахан, Рей і Нішапур. В останньому мешкало понад 200 тис. чоловік. Балх, Газна і Кабул були головними центрами караванної торгівлі з Індією. Найважливішими портами Перської затоки були Сіраф і Ормуз, звідки іранські товари йшли в Басру, порти Аравії, Індії і Китаю. Через Каспійське море перси торгували з Хорезмом, країнами Закавказзя, з хазарами і Руссю.

Іран завжди славився своїм керамічним мистецтвом, головними центрами якого були в час, що розглядається, Рей і Кашан. Тут виробляли фаянсові вироби з різьбленими орнаментами і декоративними написами. Поряд з ними масово вироблялися глеки, чаші, блюда, вази тощо з поливною глазур'ю. Вони часто розписувалися або по сирій глині (підглазурний розпис), або вже по полив'яній поверхні (надглазурний розпис). Вищим досягненням іранської кераміки став відомий з XII ст. надглазурний розпис люстром по білуватій або зеленуватій олов'яній глазурі.

Люстр - винахід середньовічної іранської алхімії - барвистий золотистий склад з металевим відблиском різних кольорів, що одержується внаслідок складного і тривалого випалення в двох печах. До складу люстра входили мідь, срібло, золото, миш'яковистий пісок та інші компоненти. Пізніше люстр, незважаючи на його дорожнечу, став застосовуватися навіть при виробництві архітектурної кераміки. Ці керамічні плитки різних форм використовували для облицювання фасадів культових і цивільних будівель. Для такого облицювання виготовлялися також кахлі з рельєфними висловами з Корану.

З прикладних мистецтв високої майстерності досяг в Ірані розпис тканин і оздоблення їх узорними вишивками з золотих і срібних ниток. Виготовлялися також орнаментовані металеві посудини, багато прикрашена зброя. Відрізнялися високими якостями й інші твори художнього ремесла - бронзові вироби з інкрустаціями з золота і срібла, шовкові і шерстяні килими різних типів, які дивували винятковою красою.

Література. У цей же час в іранських землях, паралельно з матеріальним виробництвом, процвітали науки, література і мистецтво. Освічені верстви населення, сприйнявши іслам і тимчасово навіть мову арабів, зуміли зберегти багато самобутніх рис древньої іранської традиції. Поети і вчені стали згадувати і прославляти старовину, закликали відродити минулу велич Ірану. Цей культурно-ідейний рух злився в IX - X ст. з могутніми антиарабськими і антифеодальними народними повстаннями. На їх гребені в Середній Азії і Східному Ірані (Хорасані) до влади прийшла династія Саманідів, яка вела свій родовід від древніх Сасанідів.

Саманідські монархи стали культивувати при дворі рідну мову фарсі (парсі), протиставляючи її арабській. Вона спиралася на писемну традицію Сасанідів (III - VII ст.) і відрізнялася від простонародної мови