основної маси населення. Її стали називати дарі, тобто палацова. У X - XV ст. вона стала загальною літературною мовою для всіх народів Ірану. На ній написана поема “Шах-наме” - найбільший витвір класики персидської, таджицької літератури Абу-л-Касима Фірдоусі (934 - 1025). Ця книга по праву увійшла в скарбницю світової культури. На основі давньоіранського поетичного епосу і наукових праць Фірдоусі в поетичній формі виклав історію Ірану і Середньої Азії з найдавніших часів аж до арабського нашестя. “Шах-наме” просякнута пафосом героїки і патріотизму, любов'ю до батьківщини і глибокою ненавистю до арабських і тюркських поневолювачів, ліричності їй додають численні любовні епізоди. Поема прославляє іранське рицарство - дехкан. У ній з симпатією намальовано образ вождя народного повстання - Маздака. Написана прекрасною літературною мовою, вона на цілі сторіччя стала зразком для поетичних переспівів. Сам же Фірдоусі багато років провів у немилості, вимушений був тікати і цілих двадцять років провести в убогості, переховуючись від людей султана. “Правовірне” суннітське духовенство навіть відмовилося поховати його за мусульманським обрядом, звинувачуючи великого поета в єресі і прославлянні “нечестивих героїв”.
З “Шах-наме” почався справжній вибух іраномовної поезії, яка отримала визнання у всьому світі. Великим поетом XI ст. був тонкий лірик і майстер пейзажу Фаррухі, син раба. Фахр ад-дін Гургані прославився в той же час любовною поемою “Віс і Рамін”.
Поет-філософ Омар Хайям (1048 - 1123) - людина універсальної освіченості та енциклопедичних знань. Він був астрономом і співавтором найточнішого в той час календаря. Філософ і математик, Омар Хайям дав виклад рішень алгебраїчних рівнянь до 3-го ступеня включно і відкрив біном, який декілька сторіч після нього знов вивів Ньютон. Але найбільше прославили Хайяма чотиривірші - рубаї, які пройняті життєрадісністю, пафосом вільної особистості й антиклерикальним вільнодумством. Співак радощів життя, кохання і вина, Омар Хайям відомий відтоді у всьому світі. Його рубаї перекладені (і багато разів!) на всі європейські і скільки-небудь значні східні мови, надають незбагненну насолоду всім знайомим з поезією.
У Ширазі з'явився на світ і провів молоді роки геніальний персидський поет Абу Абдаллах Мушріфаддін ібн Мусліхаддін Сааді Ширазі, відомий нам як Сааді (між 1203 і 1210-1292). Сааді прожив довге і бурхливе життя, понад 100 років. Першу половину життя мандрував - то воїном, то в одягу дервіша, побував в полоні у індусів в Гуджараті і у хрестоносців в Сірії, трохи не загинув, але повернувся-таки додому. Там він, маючи життєвий досвід, написав більшість своїх творів: декілька збірників любовної лірики - газелей (вид ліричного вірша), елегію на взяття і розорення Багдада монгольським Хулагу-ханом, інші твори. Але найбільш відомими в його творчості залишаються дві книги - книги про те, як треба жити. Це “Бустан” і “Гулістан” - відповідно, “Плодовий сад” і “Сад троянд”. Сааді став відомим в Європі раніше за інших східних поетів. На Русі перші його переклади з'явилися вже на початку XVII ст. Сучасною українською мовою твори Сааді вперше з'явилися в перекладі А.Кримського (1871-1942).
Однією з найбільших заслуг Сааді перед світовою культурою є те, що він першим висунув художню концепцію гуманізму. Він задовго до європейців - Мірандоли, фон Гуттена і Рабле - вжив термін “гуманізм” (“адамійят”, тобто людяність).
Одним з видатних персидських поетів світової слави був Шамс ад-дін Мухаммад на прізвисько Гафіз або Гафез, бл. 1325 – 1389 чи 1390. Слово “гафіз" означало людину, здатну напам'ять відтворити весь Коран. Таким в молодості і був поет, чиє ім'я було витіснене псевдонімом і стало називною - народний поет, співець. Вірші Хафіза відрізняються незвичайна майстерністю форми і глибиною змісту. Краса і любов, свобода почуття, радість життя, страждання нерозділеного кохання, викриття лицемірства офіційної моралі - ось теми його газелей. Чарівна одна з легенд про нього. Одного разу у вірші він пообіцяв віддати коханій і Бухару, і Самарканд за один привітний погляд. Оскаженілий Тамерлан (Тімур) наказав схопити поета. Одягнутий в дранті, той з'явився перед володарем. “Так як ти додумався, божевільний, дарувати мої міста?" - запитав тиран. “Леле, повелитель, саме так я і дійшов до такого стану", - показав Хафіз на своє лахміття. Дотепна відповідь врятувала йому життя.
Нарівні з літературою в Ірані розвивалося образотворче мистецтво, хоч через вплив ісламу його розвиток був ускладненим, так само, як і в Аравії. Для іранської архітектури новими і характерними стали багатогранні вежі-мавзолеї правителів і святих. Такий, наприклад, мавзолей Кабуса початку XI ст. Серед пам'ятників архітектури, які збереглися, переважають культові споруди - мечеті, медресе. Поряд з арабським типом мечеті став поширюватися і власне іранський - квадратна будівля з круглим або еліпсоподібним куполом над нею. Починаючи з XII ст. ці купольні мечеті стали поєднуватися з квадратними дворами, навколо яких йшли відкриті галереї з чотирма високими порталами і глибокими нішами. Фасади та інтер'єри прикрашалися не тільки полив'яними фаянсовими плитками і плитками з неполив'яної глини з різьбленим орнаментом, але і різьбленими орнаментами по штуку (штучному мармуру).
У XIII-XV ст. вже скрізь поширилося прикрашення стін, порталів, куполів мечетей, мавзолеїв, палаців кольоровими плитками, люстровими і рельєфними кахлями, мозаїками (мавзолей “Купол Алідів”, “Синя мечеть” в Тебрізі). На жаль, монгольське нашестя, грабіжницькі походи Тамерлана, невблаганний час мало що залишили від численних замків, палаців. Але пам'ять про них збереглася в писемних джерелах і, отже, в пам'яті людства до наших днів.
* * *
За