ІІІ. Розділ. Блаженства – як добра новина

Нагірна проповідь Ісуса Христа – це перлина Євангельських навчань, об’явлення Божої любові. [14, с. 3]. В ній є об’явлені правди про Боже і людське життя. В Нагірній проповіді Ісус подає засади Християнського життя, а також навчає, як потрібно проводити своє життя, та що в цьому житті є найважливіше для того щоб могти осягнути щасливу вічність. [Див. 14, с. 3-4].

Нагірна проповідь є частиною Євангелія від Матея, вона має в структурі Євангелія свою визначену функцію. Саме тут знаходимо основу Христової моралі, етики. За допомогою Нагірної проповіді і блаженств Христос навчає нас напрямків усього християнського життя та основних засад. [Див. 22, с. 5].

3.1. Структура блаженств

нагірна проповідь – це перлина усіх Євангельських учень Ісуса Христа. Вона є першим вступним програмним навчанням Христового Євангелія – Благовісті, можна сказати, що лекція Христової моралі, етики, аскетики. В ній є коротко зібраний весь Новий Завіт Христа. З поміж усіх Христових навчань, основне місце займає Нагірна проповідь. Саме тут, у Нагірній проповіді, блаженствами Христос навчає засад Християнського життя; також, що є найважливіше у цьому житті; як потрібно вести земне життя, щоб осягнути вічне щастя у злуці з Богом. Він дає різні поради, остороги, заклики, приписи. [Див. 23, с. 9].

Блаженство є синтезою Нагірної проповіді, а кожне блаженство є частинкою таїнств енного тіла Христового. [Див. 8, с. 284].

В Нагірній проповіді Ісус виголошує блаженства тому, що вони є потрібні для людини, щоб за допомогою них людина могла вести правильне християнське життя, а після смерті осягнула вічне блаженство.

У Святому письмі про блаженства маємо дві згадки: у Євангелії від Луки (див. Лк. 6:20-26) та Євангелії від Матея (див. Мт. 5:1-12), але між ними є певні відмінності. У Євангелії від Луки знаходимо лише чотири блаженства: убогих, засмучених, голодних та переслідуваних, та після них є ще додані чотири, які протиставляться цим чотирьом і є звернені „горе Вам”: багатим, пересиченим, веселим та жорстоким.

У Матея слово „блаженні” згадується дев’ять разів, але блаженств є тільки вісім, тому що останнє дев’яте блаженство є повторенням перед останнього, тобто восьмого і ніби містить короткий зміст, що стосується віх інших блаженств. Матей, крім чотирьох блаженств, що є у Луки додає ще чотири, які містять духовний зміст: тихі, милосердні, чисті серцем та миротворці. [Див. 23, с. 12].

У Євангелії від Матея своє навчання Ісус починає вісьмома блаженствами, які є сформульовані у третій особі множини. (див. Мт.5:3-10). Лише останнє з них, що говорить про переслідуваних, яке я повторюване, сформульоване у другій особі множини. (див. Мт. 5:11-12), таким чином сконкретизоване. Кожне блаженство складається з трьох частин:

- проголошення блаженства;

- окреслює людей, до яких відноситься проголошення;

- опис того, що вже в даний час цінне для них, або того, що їх очікує в майбутньому.

Що відноситься до осіб, про які говориться у блаженствах, то у першій частині вказано на стан повного щастя; в другій – обставини і поставу людини; а в третій частині показує, як Бог привертає до себе людину різними способами. Треба звернути увагу також та не, що у першій і другій частині блаженств не показано часу, тому що вони відносяться і вже є важливими у теперішньому часі. Проте, третя частина містить в собі майбутній час, тому що в ній говориться перш за все про есхатологічне майбутнє.

Якщо дивитися на логічний зв’язок блаженств, то можна побачити, що частина перша описує результат, друга – умови, третя – причину. [Див. 4, с. 15].

Блаженства можна розглядати як „заклик”, який міститься у восьми пунктах і саме цей заклик встановлює умови, які потрібні щоб увійти у те месіанське Царство. Блаженства представляють нам опис Страшного Загального Суду, в якому віссю терезів стоїть особа Ісуса. Того, котрому служили одні, але нехтували інші. Блаженства несуть в собі месіанських характер. Адже ними Ісус проголошує прихід Царства Божого, як радісну новину, Царства, що бачить одночасно земне і есхатологічне укорінення в реальності, яке завершується в ньому. І тому разом з приходом Ісуса Христа починається час спасіння, тобто месіансько-есхатологічна ера, або повнота часу.

Проголошення Ісусом блаженств вимагає від Церкви наслідувати Христа і несе в собі зв’язок взаємної відповідальності проповіді життю церковної спільноти. І це стосується не тільки її наставників, але і спільноти.

У блаженствах Христос проголошує „блаженними” саме тих, хто знаходиться у ситуації нещастя. Вони проголошують щасливими тих людей, про кого в них говориться: убогих, голодних, тих, милосердних і т.д. Блаженства – це є формула привітання, ними Ісус ніби то вітає тих людей, які перебувають у життєвих ситуаціях, описаних блаженствами.

Перша і друга частина блаженств мусять бути взаємопов’язані, тому що неможливо зрозуміти щастя, яке проголошено в першій частині блаженств, без обіцянки, яка дана у другій частині. Якщо розглядати становище убогих, або убогих духом саме по собі, то назвати їх щасливими неможливо, їх можна назвати щасливими лише тоді, коли розглядати у нерозривності з майбутнім.

Релігія блаженств має за основу