Ісус наголошує, що власниками Царства Небесного стануть саме „убогі духом”. Тут мається на увазі, що Царство Небесне належить їм. Яким способом убогі духом посідають Божу Царську владу є невідомо. Це твердження не повторюється в усіх блаженствах, воно знаходиться лише у першому і восьмому блаженствах. (див. Мт. 5:3; 5:10). Отож, запевнені в посідання Царства Небесного є убогі духом та переслідувані за правду. Всі інші обіцянки, які знаходяться у шести блаженствах конкретизують і вияснюють, посідання Царства Божого.

Відношення до Царства у першому і восьмому блаженствах вказане теперішнім часом. (див. Мт. 5:3; 9). В інших шести блаженствах третя частина є представлена, як обіцянка і сформульована у майбутньому часі. Вбогі духом та переслідувані за правду вже тепер являються власником Божого Царства, а в майбутньому цю спадщину вони отримають: увійдуть в її повне користування. [Див. 4, с. 32-33].

Царство Небесне – це є нагорода для всіх людей „убогих духом”. Ця нагорода виправдовує наші всі жертви і геройство, які є пов’язані з нашим життям в убозтві. Люди повинні практикувати Христове убозтво. Дбати проте, щоби воно приносило задоволення і щастя, мир або навпаки нетерпеливість, занепокоєння, постійну журбу про дочасне. [Див. 14, с. 30-31].

4.2. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

У Нагірній проповіді Ісус Христос саме цими словами виголошує п’яти блаженство. В ньому найважливіше місце займає любов, також воно ще відображає в собі дух Христової релігії. Милосердя – це вияв любові, тієї любові, яка відображає самого Бога, який є Любов’ю.

Серед вибраного народу в Старому Завіті милосердя проявляється в різних формах. Між поганами панувало право сильнішого, а милосердя там не мало місця. Тільки з приходом Ісуса Христа воно здобуває собі належне місце в людському житті. Лише тоді милосердя осягає повного розквіту в суспільстві та в особистому житті. Христос навчає милосердя власним прикладом: накормлює голодних, оздоровлює хворих, потішає засмучених та іншими способами. [Див. 23, с. 75-76].

„Милосердя” описує відношення людини стосовно його ближнього, що знаходиться в потребі і терпінні, шукає помочі відкрито (Мт. 9:27; 18:29), або тільки натяком – помочі, що в змозі дати. [4, с. 71]. Для милосердного є характерне те, що він допомагає своєму ближньому у його потребах. Він не принижує його, але виражає свої відчуття. У багатьох випадках вчинки милосердя Христос показував у Своїх вчинках. Наприклад, ситуацією, яка описана у Мт. 18:28-30 Христос хоче наголосити на прощенні, яке дане братові, що нас образив. Це прощення виявляється формою милосердя, яка також використовується в інших місцях Євангелі. Вирішальним критерієм для людини на суді Сина людського є допомога, яку вона дає якому-небудь потребуючому (Мт. 25:31-46). Милосердя вимагає від людини мати співчуття до бідних та за власними можливостями помогти їм в їхньому становищі. За приклад маємо Боже милосердя до грішної людини, яка може пропасти, бо не може сама собі допомогти. Господь не засуджує її за вчинені провини, а навпаки, розжалоблюється і прощає їй гріхи та дарує спасіння (див. Мт. 18:27; Рм. 11:30н; І Тим. 1:12-17). [Див. 4, с. 71-72].

Виявити милосердя можна словами і ділами, різним способом, але для цього необхідна щира воля людини щоб допомогти ближньому, а також її здійснення. Через діла милосердя людина виконує волю Самого Бога, який є Богом любові, милості й милосердя. Відповідно до того, що є предметом нашого милосердя, тобто чиїсь тілесні чи душевні потреби, милосердя поділяється на діла милосердя щодо тіла і щодо душі. Тут є зібрані всі види нещастя, терпіння та горя, що їх людина може зустріти, та які заторкують її душу і тіло, вимагають нашого милосердя, співчуття, допомоги.

На усіх милосердних також чекає нагорода, яку обіцяє Ісус Христос, а саме: вони „помилувані будуть”. Це означає, що якщо ми будемо трактувати милосердя щодо інших людей то і Господь буде для нас милосердний. Бо Ісус Христос наголошує на тому, що: „Якою мірою міряється, такою і вам відміряють”. (див. Мт. 7:2). [Див. 14, с. 53-54].

П’ятим блаженством: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (див. Мт. 5:7) Христос осуджує самолюбство. Тому що через нього людина не бачить у ближньому брата і використовує його лише задля власної користі. Лише через діла милосердя людина може позбутися самолюбства, стає прихильною до свого ближнього та по мірі своєї можливості допомагає іншому, якщо той знаходиться у потребі.

Любов ближнього готова на безкорисливу допомогу є дуже мила Богові. Саме цією любов’ю ми уподібнюємося до Нього в особливий спосіб, бо Він щоб виявити свою любов тільки для того створив світ. [Див. 23, с. 80-81].

Ті, що практикують духовне милосердя тобто, ті що моляться за духовно безпомічних – грішників отримають найбільшу нагороду. Тому що вони моляться за тих, хто собі сам не може допомогти і ця допомога стагує Боже милосердя на цих безпомічних людей. [Див. 14, с. 55].

Це блаженство є єдине, яке має спільний корінь слова, що описує як Боже, так і людське наставляння. Воно показує становище ближнього, який залежить від нашої допомоги та допомоги Божої. Вказує, яким має бути відношення до ближнього у такому випадку.

Друга частина п’ятого блаженства повторює і визнає тему першого. Перше блаженство –