У цьому блаженстві вперше про Бога говориться відкрито: вони побачать Бога. В ньому не так як у попередніх блаженствах описується те, що людина отримує від Бога, але як безпосередню зустріч Бога і людини, безх жодної користі для людини.

Шосте блаженство проголошує те, що до тривалої і безпосередньої особистої зустрічі з Богом і цим вона буде потішена, бо буде допущена до Божої присутності. [Див. 4, с. 81].

Тому для того, щоб собі здобути блаженство чистого серця, потрібно оберігати себе та бути вільним від усякого гріха. А також заховувати всі Його заповіді, щоб могти любити Його всі серцем. Та мати для себе за взірець чесності та простоти і невинності серця малих дітей. „Істинно кажу Вам: „якщо Ви не повернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство”. (Мт. 18:3). [Див. 23, с. 91].

Висновок

Месіанська діяльність та служіння Ісуса Христа здійснюється через функцію „учительства”, яке є притаманне тільки Йому, цю свою функцію Він розпочинає Нагірною проповіддю. Разом з тим, нам потрібно зауважити, що навчання Христа відрізнялося від навчання тодішніх законовчителів та книжників. Тому що Ісус своє навчання проводив різними способами та та до кожного мав індивідуальний підхід. Цю діяльність він проводив на основі проповіді, здійснюванні різних чуд та одним із способів, яким Він дуже часто любив використовувати у своєму навчанні це були притчі. У притчах Христос краще міг розкрити розкрити тайни Божого Царства, Себе та свою роль в Божому Царстві. Притчами Ісус хотів зачепити всю сутність людини, ними Він не вихваляв і не засуджував людину, а дозволяв робити висновки самим.

Отож, ми можемо сказати, що притчі – це коротенькі оповідання, в яких Ісус Христос, використовуючи образи з природи або з людського життя, через порівняння наочно пояснив своїм слухачам надприродні правди про Царство Небесне. Метою притч Ісуса є довести людям, що Він Спаситель, бо багато хто з людей навіть Його чуда пояснював дією злого Духа.

Притчі Ісуса Христа відрізняються від притч, як літературного жанру, бо їх мета – показати людям обіцяне Царство Боже тв суть Христового Царства. В них молода людина може шукати взірець для правдивого і вічного. Свої притчі Христос використовував для навернення грішників та наголошував на головній меті осягнення Царства Божого; дорікаючи за несправедливість і немилосердність, заохочуючи прагнути до досконалості, доброти і любові. Притчами Спаситель закликав до покаяння, за її допомогою Він міг показати людині її недоліки, помилки і спонукати до навернення.

Притча є проста і говорить образною мовою, тому що в інший спосіб про Бога говорити неможливо. При обговоренні притч не слід особливо приділяти увагу історичній події, її місцю чи обставинам, а зосередити головну увагу на виховній меті притчі, щоб ми відкрили своє серце Богу, щоб не на словах, а на ділі проявляти свою любов до Бога і до ближніх, уміти працювати і розуміти свою відповідальність у житті. Через притчі Христові варто усвідомити, що християнська релігія самих заборон, а релігія великих вказівок для щасливого життя з Богом.

Отже, як вище було зазначено, Нагірна проповідь - це була перша вступна бесіда Христової Євангелії, в якій підсумований ввесь Новий Завіт Христа. Вона є не тільки потрібна, але просто конечна для кожного віруючого, щоб жити по християнськи та свято померти й осягнути вічного блаженства. Як колись, так і нині народ горнеться до Христа, бо сила від Нього виходить і зцілює всіх.

У своїй проповіді про вічні блаженства Христо казав колись і сьогодні також каже, що вічне життя не є нагородою тільки за добрі людські вчинки. Насправді вічне життя є даром безконечної Божої милості й милосердя до нас. Так, Господь обраровує нас своїми ласками тут на землі, упродовж нашого короткого життя. Тому що ми самі не здатні заслужити собі цю вічну нагороду, але можемо про це просити Бога.

Проповідь про блаженства ще й актуальна також тому, бо ясно висвітлює нам ту правду нашої святої віри, що на цій землі ніхто з нас не може побачити Бога. Ми є призначені для неба і для вічного життя у Царстві нашого Бога. Як громадяни неба, маємо приготуватися до життя на небі. І тому Христос подав нам свою спасенну науку для вічного і непроминаючого блаженства.

Отже, Христові блаженства вказують дороги до правдивого сьогоднішнього і вічного людського щастя. Такими вони були від самого початку сотворення людини. А оскільки люди забули ці дороги і стали шукати свого щастя, то саме Христос – Божа Правда прийшов нас навчити і показати нам правдивий шлях до щастя. Той Ісус, що промовляв колись на горі блаженств і сьогодні до нас говорить устами церкви: „Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні переслідувані за правду. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі”.

Список використаної літератури

Основні джерела

1. Новий Завіт з коментарем – Львів. 1994 – 670с.

2. Святе Письмо – Рим – Торонто. 1992 – 1422с.

Допоміжна література різного виду

3. Антониди Б. „Екзегези книг Нового Завета.” – Москва 1995. – 285с.

4. Барщевський Т. „Блаженства – добра новина”. – Львів: ЛБА 1999. – 103с.

5. Барщевський Т. „Євангельські притчі.” – Львів: