Притчі описують різні події, багато з них є про землевласників, що від’їжджають в довгу подорож, або в торгівлю (див. Мр. 12:1; 13:34; Мт. 25:14). Але є зрозуміло, що до такої діяльності вдаються не всі, лише обмежене число народу. Ці володарі є багатії та їх багатство походить з землі; ці люди є подібні до чоловіка, у „якого поле дало добрий урожай” і він сам себе запитує, що зробити з тим урожаєм. (див. Лк. 12:16 - 21). Всі розуміють, що кожний власник є суворий в своїх справах: слуга, якому пан дав лише один талант та той не використав його і не отримав з того ніякого прибутку пояснює свою поведінку так: „Пане, знав я, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв і збираєш, де не розсипав” (Мт. 25:24); пан каже, що оцінка якою оцінює Його цей слуга є помилкова, але одночасно і її одобрює.

У притчах, крім заможних людей, є також багато слуг, саме вони служать своїм панам (див. Лк. 17:7-10) та працюють на полях (див. Мт. 13:27-28). Багато з цих слуг є рабами, інші – підданими. У притчі про одинадцяту годину Ісус основується на щоденному звичаї по селах Галилеї. Робітники збираються на площі села і чекають щоб хтось прийняв їх на роботу. Багато з цих людей – це рільники, які не виплатили борги, тому мусять продавати свої землі. Ця проблема добре показала у притчі про боржника, який не міг виплатити свої борги (див. Мт. 18:23-35). Для того щоб сплатити свої борги, змушений продати все, що в нього є, навіть дітей та дружину. [Див. 17, с. 34].

У багатьох Своїх притчах Ісус розповідає про Царство, яке має прийти і це Царство для праведних буде вічним. Про це майбутнє Царство Євангеліст Матей ставить ряд притч – одну біля одної. Але з цих притч Єв. Матієві належить тільки чотири, тому що дві з них подає Марко, а три Лука. Вони показують, що послаництво Ісуса визначає, що таке Царство і як Його встановити. У діях сівача відображається праця всіх, які працюють з Його доручення, а не тільки діяльність Ісуса. Та від сівача не залежить, який урожай принесе Його праця, тому що люди по різному сприймають Його слова, одні їх приймають, а інші відкидають. Через те Ісус каже: хто має вуха нехай слухає. (див. Мт. 13:1-9; Мр. 4:1-9; Лк. 8:4-8) [Див. 1, с. 44].

Христос каже, що майбутнє Царство, яке він проповідує є присутнє на цьому світі у тайний спосіб. Багато притч показує тайну того захованого Царства, котре з часом саме в середині цього світу, творить майбутність. Це Царство можемо порівняти до захованого в землі зерна; це зерно зароджується, росте і приносить плід (див. Мр. 4:26-29); до зерна гірчиці „найменшого з усіх насінин, що на землі; а як посіяне зійде, стає більше від всякої городини”, (див. Мр. 4:30-32) або до квасу в тісті (див. Мт. 13:33). [17, с. 44].

Таким чином, знаком видимим невидимого Бога та однією притчею є цілий всесвіт. Образом Божим є все створіння, яке відображає якусь прикмету Бога, а не лише людина. Тому про Творця створіння говорять тільки в притчах. [9, с. 151].

Притча Ісуса Христа є точка і проста її розуміє проста людина не тільки учений, бо в її основі стоять прості події і речі, але вона висловлює найвищі ідеї. Вона не місить жодної штучності, але саме вона перевищує найбільш витончені літературні засоби. Притча не примушує, а переконує людину, вона її перемагає і заставляє задуматися. [Див. 19, с. 390].

1.2. Мета притч та правильність читання

притчі – це оповідання невеликого змісту, якими Ісус Христос наочно пояснював своїм слухачам через порівняння надприродні явища, що стосуються Царства Небесного, використовуючи при цьому образи з людського життя, або природи. І на запитання учнів Христос сам пояснює чому говорить до народу притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи не розуміють. (див. Мт. 13:10-17). Багато людей не розуміли навчання Ісуса Христа, навіть дехто його чуда пояснював дією злого Духа, тому метою притч було довести людям, що саме Він є той обіцяний Спаситель на якого люди чекали.

Притчі Христа не є притчами літературного жанру, бо мають за мету показати людям не обіцяне Царство Боже та суть Христового Царства. Людина повинна розуміти, що лише Євангельські притчі є зразком для неї, що це є наука для людства, перлини моральності та невичерпне цілюще джерело християнської моралі. Вони мають стати взірцем для наслідування, досконалим та міцним елементом життя у прагненні людини до досягнення правдивого і вічного. Навіть Євангелісти Марко, Матей та Ліка науку Христову подають через притчі, а Євангеліст Іван, що притчі є особливими, бо відкривають месійне завдання Ісуса Христа, який є Божим Сином. Христос ніколи не картав відкрито, лише через символи притчі. Отже, Ісус використовував свої притчі для того щоб грішники покаялися і навернулися, особливо акцентував, що головною метою людини має бути осягнення Царства Божого; за допомогою притч він дорікав за несправедливість і немилосердність, заохочував прагнути до справедливості, досконалості, доброти та любові. „Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані