Притчі Христа хочуть нам показати Царство Небесне, Боже царство. Але щоб увійти до того Царства потрібні моральні умови і про ці моральні умови Ісус говорив у нагірній проповіді. Згодом коли минуло трохи часу, потрібно було посуватися вперед і треба було якось говорити про це Царство, про його членів, про його характер та спосіб, який має здійснитися. Тому також і поступовим мало бути Ісусове проповідування. Спосіб Ісусової поведінки в єврейському суспільстві залежав від історичних обставин, а саме: євреї, з великою надією очікували приходу Месії та Його месіансько-політичного царства. Великі натовпи народу слухали науку Ісуса Христа і тому говорили про Царство Боже без пояснень, мало викликати у людей неправильне розуміння його. Бо вони вважали, що той цар мав мати велике озброєне військо і бути всемогутній, та вести Ізраїль до перемоги і до завоювання своєї землі. Щоб той народ, який був понижений поганами мав стати над ними паном.

Цьому розбурханому народові Христос мав пояснити, що Царство Боже без сумніву має прийти, але це Царство не є таким на яке вони сподіваються, воно є зовсім інакше, цілком відмінне від їхнього, це має бути Ісусове Царство. Отже, проповідування Ісуса Христа мало людям відкрити очі на дійсність, а на фанатичні сни закрити. Та в ньому Ісус мав бути дуже обережний, тому що народ у кожній хвилині міг збунтуватися і повстати проти Нього. Тому через таку обережність Христос був змушений вживати притчі, щоб народ зрозумів Його. [Див. 19, с. 390].

Притча насправді не є простою, вона містить скриту думку, є велимовна, ясна, але і не ясна. Для тих, хто на неї дивиться духом не перейнятим, спокійним, вона є зрозуміла, ясна і велимовна; ті що дивляться на неї із духом упередження мутними очима, притча каже їм щось противне від того, що означає насправді. Отже, притча не є темрявою, але світилом і світлом тільки для тих, хто знаходиться в спеціальних обставинах. Але ті очі мають бути чисті, не хворі, бо як пізніше Августин досвідчив на собі – „хворим очам світло не миле, воно таке, що миле лише здоровим”. [19, с. 391]. Навіть тоді коли притча не є зрозумілою, щоб зарадити можливому лихові є ще один спосіб. Ісус розказував притчі перед народом і серед них були ті, котрі слухали їх з вірою в Христа, але були і ті, що слухали його для того щоб потім зводити на нього наклеп. Але Христос говорив свої притчі для всіх, щоб двері до Царства Божого були відкриті всім. [Див. 19, с. 931].

Тому ми повинні знати для чого Ісус Христос використовував у своєму навчанні притчі.

- На той час багато народів не розуміли небесного і Євангельського навчання, а інші не вірили та не могли набратися сміливості. Тому з цієї причини Ісус, говорячи до слухачів притчами, хотів розбудити в них правильне розуміння його слів, та щоб вони ретельно впроваджували їх у своє життя.

- Ісус у своєму навчанні надавав перевагу притчам, щоб запобігти наклепу, який на нього зводили книжники і Фарисеї. Бо коли Христос вчив людей у відкритий спосіб, то книжники і фарисеї не хотіли вірити в те, що Він вчив і не хотіли визнати його месією, тому зводили на Нього наклеп.

- Він говорив до людей притчами для того щоб вони краще розуміли його.

- Тому що за допомогою притч людина краще може запам’ятати подібні речі.

- В притчі не треба пояснювати всяке слово.

- Для того щоб краще навчити слабких та нерозумних, яке добре показано у багатьох притчах. [Див. 18, с. 7-8].

Спрощене розуміння притчі, яке їх приписано багато в чому відрізняється від того, що Ісус каже тут про притчі. Можна зробити висновок і сказати, що тут йде мова про автентичні слова Ісуса. Якби Ісус прямо сказав: „Ч – Син Божий”, людина не зрозуміла б цих слів. Вона собі складала б уявлення про те, що знає та думає про Бога. Отож, тут Ісус мусить зробити одне виключення, бо якщо Він їм скаже, що не є таким яким вони Його очікували, але повним протиріччям, люди не стануть слухати Його, скажуть, що Він є шахрай. А якщо скаже, що є той котрого вони очікували, то народ скаже, що Він повинен бути таким, якого вони собі Його уявляли. Тут Ісусові нема куди втекти, саме через це Христос мусить якось пояснити людям, тому Він використовує притчі. [Див. 5, с. 57].

Інакшого виходу із цієї ситуації, в якій існує загроза спасти людей, щоб вони самі це усвідомили Ісус не бачить. Він вирішує: „Усе станеться у притчах”. Христос інколи говорить у такий спосіб для того, щоб занепокоїти людину, щоб вона побачила, що нічого не розуміє, і ця сама людина ставила собі нове запитання. Щоб таким чином ця людина „зі зовні” старалася зрозуміти і стала людиною „зі середини”. Христос хоче щоби людина залишила природні уявлення про те, що вона думає і знає про Бога, про спасіння та царство. Людина, думаючи собі, що вона „в середині”, тому вона розуміє. Але Ісус хоче показати і відкрити цій людині, що вона повністю знаходиться назовні і не здатна зрозуміти. Отже, Христос у своїх притчах використовує цю скриту