спільнота, адже саме вона їх зберегла, вона їх перечитувала, написала і здійснювала. Це не стосується лиш того, що було додано і опущено, змінені наголоси, пристосування. Ці всі аспекти, хоча вони і є поверхневі, але на них треба звернути свою увагу. За ціль притча має нову перспективу, в якій вона є незмінна у своїй формі. Коли Ісус говорив притчами, у них Він говорив про майбутнє, про те, що ще має статися. Та коли це робила спільнота, то вона поверталася назад, розглядаючи ті події, які вже відбулися. Отже, можна сказати, що об’єкт, який є Боже об’явлення в історії Ісуса ніколи не змінюється, змінюється тільки напрямок погляду. Об’явлення завжди є Божим і Бога. [Див. 5, с. 16].
Розглядаючи притчі, то можна побачити, що вони є звернені як до грішників, так і до праведних; для одних вона звіщає добру новину, для других, щоб їх застерегти. Але притча всіх закликає до навернення. Буває так, що грішник навертається, бо усвідомив, якою є великою Божа любов та прощення. [Див. 5, с. 104].
Ісус своїми проповідями звертався до особистості, до кожного зокрема. Христос у кожній людині бачить цілий світ, який є у ній захований і цей світ є дуже цінний у Божих очах. [Див. 12, с. 52].
Саме за допомогою притч, ми виховуємо в собі моральні чесноти: мужність, мудрість, справедливість і стриманість, а також чесноти громадські: щирість, щедрість, правдомість, працьовитість. Тільки через ті чесноти ми можемо розвивати надприродні Божі чесноти: віру, надію, любов. Читаючи притчі, та задумуючись над ними, особливу увагу потрібно звернути на їхню виховну мету, а не на обставини, історичні події та місце. Ми повинні відкрити своє серце для Бога і щоб наша любов до Бога виявлялася нашими вчинками, а не словами. За допомогою Христових притч маємо усвідомити, що Християнська релігія – це вказівки, як щасливо провести своє життя з Богом, а не релігія заборон. [Див. 21, с. 62-63].
ІІ. Розділ. Притчі Ісуса Христа
Найкращим способом, який любив навчати Христос був розповідний спосіб. Христос подавав своє навчання, бравши за основу приклади з повсякденного людського життя і за їхньою допомогою навчав народ. Ісус навчав народ за допомогою притч для того щоб вони краще розуміли його слова, науку та ті правди, які Він хотів відкрити людям. Але для того щоб пізнати ті правди людина повинна їх розуміти. Отже, одні з Христових притч показують нам Боже милосердя, а інші Царство Боже.
2.1. Притча про кукіль
Однією з притч, які розповідав Ісус про Царство Боже е „Притча про кукіль”. Ця притча нам показує, що Боже Царство для свого здійснення має певні перешкоди.
Кукіль – це зерно, яке містить отруту. На Сході та Палестині кукіль є добре знана рослина. У римських законах накладалася кара на тих, хто шкодив людям. Тобто, на тих хто своїм ворогам вночі на полі засівав кукіль для того щоб помститися. На початку є неможливо відрізнити кукіль від пшениці, але потім коли виросте. Тому у цій притчі показано пшеницю і кукіль, тобто добро і зло. [Див. 9, с. 215].
Отже, один чоловік на своєму полі, приготувавши його добре, посіяв добре зерно у відповідній кількості. Здавалося, що цей господар мав би вже спокійно дожидати жнив, але сталося інакше. Бо один з його ворогів, який давно вже на нього тримав зло, хотів помститися цьому господареві. Вночі, коли всі слуги спали, він пішов і на тому полі засіяв кукіль. На тодішній час – це вважалося найбільшою шкодою, яку міг завдати рільник один одному. Шкоду, яку заподіяв йому ворог, господар виявив аж тоді коли пшениця вже виросла. Він здогадався звідки той кукіль появився. „Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль? Він і відповів їм: Ворог – чоловік зробив це. А слуги кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо. Ні! – каже, щоб, випалюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшеницю. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у клуню мою” (Мт. 13:27-30). [Див. 19, с. 395-396].
У цій притчі нас може здивувати те, що не господар просить слуг щоб вони випололи кукіль, а слуги масі кажуть, що виполять його. Господар добре знає, що пшениця – це є основа і особлива пожива для людини і для всього птаства і звірів. Він не докоряє слугам, що вони спали і не впантрували завчасу ворога. Але господар вирішує дочекатися жнив і аж тоді зібрати перше кукіль та спалити, а пшеницю скласти у стодолу. [Див. 9, с. 216].
З цієї притчі добре видно, що Ісус не хоче щоб Його учні були женцями тому, що вони не досить добре знають історію кукілю і пшениці. Господар не каже, що не потрібно відділяти кукіль від пшениці, але це не має робити людина. Разом з тим Він каже, що не прийшла ще пора це робити. Отже, те що у пшениці появився кукіль – це виключно робота рук ворога, але господар сам дозволяє, щоб вони росли разом і це є його рішення; „щоб вириваючи