людям, яких образ та болю завдають вони Богові за Його безмірну любов та милосердя. Ця притча спонукає людину задуматися і настроює думку людини до правдивої покути та вливає надію на безмірне Боже милосердя. [Див. 11, с. 39].
В центрі цієї притчі стоїть особа батька, ця постать єднає всю розповідь. Адже він не перестає любити свого сина незважаючи на те, що син пішов від нього, покинувши батьківський дім, він терпеливо чекає на нього і хоче щоб той повернувся. Батько не зважає на те, що син розтратив його майно, але він переживає за те, що той син знаходиться далеко від нього і його спіткали труднощі. Отже, коли син повертається, батько біжить йому назустріч і не докоряє йому, тільки радіє з того, що син повернувся. Зустрівши сина, батько не звертає уваги, що син йому говорить, але є переповнений радістю з того, що оцей його син вернувся додому. Цей син, який довгі роки блукав по світу і нарешті повернувся мав би зрозуміти, що батьківська любов є безмежна, та що ніщо не змінилося, він все таки залишається сином і дім батька є його домом. [Див. 5, с. 78].
Слухачі Ісуса знали, що багато юнаків залишали Палестину і емігрували. Велика частина Євреїв жили поза Палестиною і знали про брак батька. Молодий син іде з дому не у пошуках роботи, але тому, що хоче жити незалежно, далеко від дому; залишитися вдома він сприймає як рабство. [Див. 5, с. 79].
Коли син просить у батька свою частку маєтку, батько йому не відмовляє, хоча мав право не дати майна і тоді той син не пішов би від батька в світ, а залишився. Молодий син, залишаючи батьківський дім, хоче відчути свободу життя, його зваблює невідоме життя на чужині. Коли батько розділяв свій маєток між синами, притому сам будучи ще живим, то сини мали рахуватися тільки власниками, але не мали права користуватися своєю власністю. Молодший син вимагав від батька одного і другого, та батько не заперечував йому. Отже: „кілька днів потім, молодший, зібравши все, подається у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І то як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати” (див. Лк. 15:13 - 14).
Під час голоду, молодший син немаючи нічого іде до поганина і наймається у нього на роботу лише для того щоб вижити. На цій роботі він змушений працювати навіть у суботу та в святкові дні і живитися поживою, яку його закон забороняє, тому працюючи тут, він не дотримується релігії. І лише тоді, коли його спіткали голод та нужда він згадує батьківський дім, де всього було по достатку. Також ще згадує і друзів, які у нього були, коли він мав гроші та тільки гроші закінчилися вони його покинули. Та лише тепер, коли він опинився у скрутному становищі згадує про доброту свого батька. Він бачить, що смерть в нього за плечима, але він не хоче помирати. Цей син розуміє, що вижити можна тільки в домі свого батька. Він також розуміє, що зробив зло розтративши батькове майно і визнає це. Отже, блудний син повертається, він кається за те, що зробиd. [Див. 9, с. 367-369].
Повертаючись додому, хлопець стає на правильний шлях і це полягає в тому, що він нарешті зрозумів, що вдома живеться краще, але не тому, що буде працювати як наймит. В середині юнака відбувається зміна: він розуміє, що батьківський дім це є єдине місце, де панує свобода і гідність, а не є в’язницею, як він раніше думав. Отже, тут ми бачимо, що син робить дуже важливий крок та разом з тим ще бачимо, що він не розуміє свого батька. Син впевнений, що після того як він пішов з домку і розтратив батьків маєток, йому треба буде переконати батька щоб той прийняв його додому, він навіть готовий працювати слугою, тільки б батько його прийняв.
Юнак впевнений, що мусить віднайти батьківську любов яку втратив, але він помиляється, тому що батько любить його і ніколи не переставав любити. Любов батька випереджує навернення і розкаяння сина, він навіть не слухає його слів, лише радіє з того, що його син повернувся. Отже тут ми бачимо, що батько є зовсім не такий, яким його уявляв син. Тому правдиве навернення – це є зрозуміти батька. [Див. 5, с. 79].
Через знак прощення – поцілунок, батько знову приймає юнака у свій дім як свого сина, так само як Господь приймає грішника, який розкаюється. Батько немає жодних сумнівів, в тому що син щиро кається, тому він приймає його. Він не говорить ніяких слів щоб показати своє примирення та прощення, але це видно з його поведінки. Найкращий одяг, взуття та перстень на руку повертають юнакові гідність знову називатися сином, це не означає, що він перестав ним бути, лише те, що він ним був завжди.
Як ми знаємо, в батька було два сини: Старший син завжди був біля нього батька, він був вірний йому. Старший син не марнував свого часу, як це робив молодший, він працював на полі. Повертаючись додому, про те, що діється дізнався від слуги. Він мав би радіти разом з батьком, але цього