Дізнавшись, що батько справляє справжнє свято з нагоди повернення його брата, цей відмовляється навіть зайти він вважає це як образу і несправедливість за його працю і послух. Отже, тут бачимо, що старший син не хоче розділити радість разом з батьком, він ображається на нього і тому не хоче зайти. Батько не злиться на старшого сина, але навпаки він іде і просить його. Адже він любить двоїх своїх синів, він хоче щоб син, який був йому вірним, зрозумів, що цей який повернувся є йому братом, також, що батько не забрав від нього нічого, що йому належить і що він завжди є батьком. Також він ще хотів щоб сини поєдналися і знову стали братами, а він батьком.

Діалогом, який відбувається між батьком і старшим сином Христос хотів показати, що деколи навернення грішника є легше ніж навернення праведника. А також, що людська поведінка є різною відносно Бога, але розуміння Його одне і теж. [Див. 5, с. 80].

З притчі про милосердного батька, ми бачимо яке безмежне Боже милосердя до грішника, який щиро покається. Два сини – це дві категорії людей. Блудний син – це грішники, тобто люди, які відвертаються від Бога, забувають про Нього. І вони стають на правдиву дорогу тільки тоді, коли їх спіткала біда. Старший син – це праведники, люди які живуть з Богом та виконують його волю. Батько – це Господь Бог. Господь так любить людину, яка є його образом і подобою, що прощає їй все якщо вона кається. Навіть коли людина відвертається від Бога, Він не перестає її любити, навпаки він чекає на неї, виглядає кожного дня, чи не повертається Його син. [Див. 21, с. 54].

Тут ми бачимо у батька – Господа є два сини, які є зовсім протилежними один до одного, це означає що є дві категорії людей. І Господь любить своїх двох синів однаковою любов’ю, тобто як любить одного так само і другого, але в різний спосіб. Та нікотрий із синів цієї любові не розуміє, тому і реакція у людей на любов Божу є різна. [Див. 5, с. 81].

Людина віддаляється від Бога лише тому, що чинить гріх. Господь обдаровує людину своїми дарами, зсилає на неї свою Божу ласку та людина втрачає її через свої гріхи. Грішник думає, що він знаходиться в неволі, перебуваючи під Божим законом, але він помиляється, бо справжньою неволею є людське служіння пристрастям.

Витративши все, блудний син не повертається до батька, він іде на службу до якогось господаря. Отже, залишаючи Господній закон, він стає на служіння сатані та власним пристрастям. Але пристрасне життя не дуже задовольняє душевних потреб людини. Тільки після довгих терпінь та роздумів, блудний син вирішує повернутися до батька. Він готовий працювати в батька навіть слугою, тільки б той його прийняв. Та коли він повертається, батько радо зустрічає його та дає йому всі символи, які є ознакою синівства. Адже для батька цей син ніколи не переставав ним бути. Так як людина, що грішить, віддаляється від свого батька – Господа, але він чекав на її повернення, так як батько на блудного сина, він надіється, що вона повернеться. І коли вона повертається, Господь зустрічає її з розпростертими руками і радіє з її повернення. [Див. 9, с. 371 - 372].

Одне із визначення Бога, яке випливає з тієї притчі – Він є той, хто чекає на вас. Син молодший перебуває в стані страху, він не розуміє, що батько завжди залишається для нього батьком, а він сином. Батькові вистачає щоб син визнав його батьківство, сказавши „Отче”, а все інше для нього немає значення. Остаточною правдою про людину є те, що вона сама одного разу зрозуміє своє синівство відносно Бога. І тільки велика Божа любов дає людині зрозуміти, яка величина її упадку.

Цікавим є в притчі те, що святкування в притчі починається без старшого сина, на нього ніхто не чекає. Тому що батько думав, що старший син також виявить свою любов до молодшого, як це зробив Він, але на жаль цей не розуміє. Навпаки, він дає зрозуміти, що він не любить свого брата і не любить нікого. І через свою правдиву любов батько виходить назустріч йому. Батько сподівається, що він зайде, так як сподівався, його блудний син повернеться. Він навіть принижується, виходячи йому назустріч, але той не знає, що таке любов.

Христос хоче показати, що Господь є паном, володарем, а людина –рабом. Бути в батьківському домі означає, залишитися під законом. Саме так це розумів блудний син. [Див. 5, с. 85 - 86].

Батькові вдається воскресити свого сина своєю любов’ю. Повертається до життя кожний той, хто дає можливість батьківській любові досягти себе, навіть заблуканий. Бог любить кожного, але той хто дозволяє Господові вести себе слідами цієї любові, повертається із забуття та безодні смерті до життя. Адже молодший син повертається додому воскреслий зі своїх гріхів через безсмертну батьківську любов. Коли вони зустрілися, батько впав йому на шию, він хотів в такий спосіб виразити свою щиру любов, яка викликає радість. [Див. 20, с. 72].

Господь, створивши людину обдарував її своїми ласками, а людина за те відплачує своїми нерозумними та зухвалими