У результаті англійської буржуазної революції (се-редина XVII ст.), яка була спрямована проти королів-ського абсолютизму, феодального дворянства та англі-канської церкви, остання була замінена кальвіністськими церквами, спочатку пресвітеріанською, а потім конгрегаціоналістською. Однак у період Реставрації англіканську церкву було відновлено. Після другої буржуазної револю-ції в Англії (кінець XVIII ст.) англіканська церква за-лишилась панівною, але були дозволені й інші віроспові-дання.

З часом в англіканстві склалися три напрями: «ви-сока», «низька» і «широка» церкви. »Висока» церква, яка репрезентувала інтереси аристократії, прагнула до ком-промісу з католицизмом; «низька» підкреслювала протес-тантські моменти в англіканстві, а «широка» — намагала-ся об'єднати всі християнські течії.

Як державна і очолювана королем, який призначає єпископів, англіканська церква фактично керується дер-жавною владою, що вирішує церковні питання. Більшість єпископів є членами палати лордів. Зберігається цер-ковний суд. З 1919 р. скликаються національні церковні збори в складі трьох палат: єпископів, нижчого духовен-ства і парафіян. Однак їхні рішення підлягають затвер-дженню парламентом.

В адміністративному відношенні англіканська церква поділяється на дві церковні провінції: Кентерберійську та Йоркську на чолі з архієпископам й, а до складу провінцій входять єпархії. Примасом (від латинського — перший) англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський.

Крім Англії, англіканство існує в Шотландії, Уельсі, Ірландії, СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Кореї, Японії, Південній Африці, Західній Африці. Налі-чується близько 68 млн. прихильників англіканства.

4. Унітаризм.

Унітаріями (з латинської — єдиними) або антитринітаріями (з грецької — гірот: трійці) називають прихильників християнського вчення, яке відкидає основ-ний догмат християнства — догмат «триєдності Бога». Із запереченням трійці в унітаріїв пов'язано і заперечення божественності Христа. Бога, якого визнають унітарії, вони іноді уявляють як «світовий розум» і ототожнюють з природою.

Унітаризм виник за часів первісного християнства. Упродовж середніх віків існував як раціоналістична єресь, а під час Реформації став одним з радикально-буржуазних напрямів у протестантизмі. Різновидом унітаризму того періоду було вчення Ф.Социна в Польщі (1539—1604 pp.). Унітарії-протестанти відкинули разом з догматом про «три-єдність» церковне вчення про гріхопадіння, вірили у при-роджену доброту людини, обстоювали свободу наукових досліджень та релігійну терпимість, основу моралі вбачали не в релігії, а в совісті та розумі. За ці ідеї унітарії зазнали гонінь, в яких брали участь не лише католицькі цер-ковники, а й більшість церковників-протестантів. Так, видатного природознавця М.Сервета (близько 1511 — 1553 pp.) як противника унітаризму за наказом Ж.Кель-віна було спалено. В Англії «Акт про віротерпимість» (1689 р.) тривалий час на унітаріїв не поширювався, лише в 1813 р. закон про смертну кару унітаріїв було скасовано. Нині у світі унітаріїв дуже мало: близько 100 тис. у СІНА і 25 тис. в Англії.

5. Анабаптисти.

Так себе називали послідовники се-лянсько-плебейського громадсько-релігійного руху, який в період Реформації протистояв не лише феодально-като-лицькому, а й бюргерсько-протестантському табору.

В історії анабаптизму розрізняють два періоди. У 20-ті pp. XVI ст. в Саксонії та Швейцарії анабаптисти спочатку були сектантами, які вірили в близьке «друге пришестя» і пасивно мріяли про встановлення на землі тисячолітнього правління Христа, яке уявляли на зразок зрівняльно-споживацького комунізму.

У період Селянської війни в Німеччині (1524—1525 pp.) більшість анабаптистів пішла за Т. Мюнцером (1490 — 1525 pp.) — вождем німецького революційного селянства та плебейства, ідеологом народної Реформації. Вони склали революційну партію, яка намагалася лише своїми силами, не очікуючи «спасителя», встановити на землі «царство Боже». Після перемоги союзу феодалів і бюргерів анабаптисти зазнали жорстоких переслідувань. Значну їх частину було спалено. Деякі після поразки повернулися до ідеології пасивності, непротивленства.

Однак революційна проповідь ще продовжувала лунати серед анабаптистів Північно-Західної Німеччини та Гол-ландії. У 1534 p., здобувши більшість в раді м. Мюнстера, анабаптисти здійснили деякі кроки для встановлення Е місті соціальної рівності: скасували гроші і запровадила продуктообмін, конфіскували матеріальні надлишки та ін. «Мюнстерську комуну» було знищено загонами феодалів, а її керівники загинули.

З цього часу розпочався третій аполітичний і непротив-ленський період в історії анабаптизму. Поступово ана-баптисти відмовились від революційної боротьби, обме-жилися внутрішнім життям своїх громад. У цих громадах стали переважати ідеї проповідника непротивленства Менно Симонса (1492 — 1559 pp.), через що анабаптистів стали називати меннонітами.

Відповідно до релігійних принципі» анабаптизму осо-биста віра може бути вищою не лише за церкву, а й за Святе Письмо. Анабаптисти заперечували напередвизначеність, першорідний гріх, а деякі з них — і трійцю, схиляючись до унітаризму. У релігійних обрядах ана-баптисти вбачали лише умовні символи, які не мають ніякої надприродної сили. Вважаючи, що прийняття релі-гії повинно бути усвідомленим, у 1525 р. вони запровадили хрещення дорослих. Ті, хто хрестилися немовлятами, хрес-тились повторно, перехрещувались (тому анабаптистів на-зивали ще перехрещенцями). Відкинувши церковну ієрар-хію, анабаптисти в своїх громадах дотримувались релігій-ної рівності всіх віруючих. Переслідування цієї церковної групи тривало до XVIII ст. Деякі ідеї анабаптизму були сприйняті баптистами та квакерами.

6. Сучасний протестандизм в Україні

Сучасний протестантизм в Україні, як уже зазначалося, — це переважно пізні течії. Вони продемонстрували живучість за умов чужих їм соціально-економічних відносин, відсутності ідейного плюралізму та релігійної свободи. За кількістю прихильників протестантизм сьогодні поступається тільки