З цього огляду сучасний протестантизм оцінює більшість соціально-етичних аспектів буття — особистого і колективного. Наприклад, баптистська, адвентистська, п’ятидесятницька церкви дотримуються цілком визначеної загальнохристиянської позиції стосовно абортів. Будь-які втручання у біологічну природу жінки, вважають вони, не можуть бути моральними,бо протирічать Божому замислові. Такий же осуд викликає у протестантів євтаназія (умертвіння безнадійно хворих з гуманних, з погляду медичної етики, міркувань), пересадка органів, генна інженерія і будь-які експерименти у галузі біомедицини. На їх думку, цілісність біологічної природи людини — це, передусім, питання її Божественної природи. Ніхто з людей не повинен втручатись у задуману Богом будівлю Всесвіту і людини, оскільки цей задум єдино правильний, найгуманніший. Віруючі переконані, що кожен несе відповідальність перед Богом за власні вчинки, і зобов’язаний дотримуватися тих заповітів служіння і добра, котрі залишив Христос. У соціальній проекції розуміння добра для багатьох протестантів — це і вимога абсолютної відмови від алкоголю й куріння, азартних ігор і нездорового способу життя. Причому, вони не тільки засуджують подібну поведінку, а й прагнуть надати практичну допомогу.

Соціально-етичні уявлення протестантів визначають їхнє ставлення до глобальних проблем сучасності: війни і миру, екологічної, енергетичної, демографічної, сировинної, неґативних наслідків НТР, урбанізації тощо. За позицією протестантських церков, віруючі повинні взяти найактивнішу участь у розв’язанні цих проблем. Саме з цього погляду розглядають вони посилення євангелізаційної практики: адже власними зусиллями ніхто не спроможний подолати труднощі, без втручання Бога гідне існування людини, побудова справедливого суспільства неможливі. “Прийди до Христа!” — це єдиний шлях до індивідуального і колективного спасіння.

Процес оновлення принципів соціального Євангелія пов’язаний також з усе більшим проникненням протестантських теологів у питання політики. Те, що протестантизм сьогодні не може бути нейтральним у політичному житті, більшість церковних діячів вже не піддає сумніву. Найрадикальніше налаштовані, особливо молоді, віруючі виступають за безпосередній діалог церкви і політичних організацій, беручи, наприклад, участь у передвиборних кампаніях, діяльності окремих організацій, рухів, клубів. Така позиція, зокрема, арґументована в одному з протестантських видань: “Якби християни вільного світу не брали активної участі у суспільно-політичному житті своїх країн, то навряд чи Захід досягнув би сьогоднішнього прогресу... Якщо, впливаючи на серце людей Словом Божим, обмежитися лише проповіддю і не взяти безпосередньої участі у розв’язанні нагальних проблем, які постали перед суспільством, то... це буде зовсім не по-християнськи.., не потрібно християнам залишатись сектантами стосовно політики.., доцільно було би подумати і про створення партії... Хай ця партія не претендує на політичну владу, а справляє вплив на духовний стан суспільства та стабілізацію загального стану в країні... Мабуть, краще не страхуватися від можливого гріха, стоячи збоку, а повністю віддати себе на служіння Господу, дозволити Духові Святому проявити себе у нових формах”10.

Однак загалом політична позиція протестантських церков залишається дуже обережною. Основна маса віруючих все ще неґативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналі протилежну систему арґументів. Наприклад: “Якщо християнин буде активним членом товариства охорони природи, пам’яток, профспілковим діячем.., то чим, власне, ці прагнення будуть відрізнятися від прагнень людей цього світу?”11. На тлі тенденції політизації, що виявляється у деяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантських осередків на політичний нейтралітет як висхідний ідеал християнської етики (Богу — Богове, кесарю — кесареве) виглядає досить зваженою.

Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Звичайно, йдеться про ті сфери культури, що розвивались у контексті християнських традицій та сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура, театр). Обережно оцінюють протестанти елементи сучасної секулярної культури, цінність яких, з точки зору християнської моралі, сумнівна (кіно, естрада, цирк, шоу). Однак деякі форми молодіжної культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають з концертами не лише у релігійному, а й світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.

Відкриту позицію займають протестантські церкви України у міжконфесійному житті. З одного боку, вони не втручаються у внутрішньоцерковні проблеми інших конфесій, не виявляють нетерпимості до нових релігійних утворень, прагнуть уникати будь-яких зіткнень на конфесійній основі. З іншого, протестантизм (окрім деяких течій, передусім єговізму) дотримується екуменічної позиції, виступаючи за діалог з усіма релігіями. Проблема екуменізму має для протестантів особливе значення, пов’язане з давніми спробами об’єднання протестантських течій. Нещодавно створене Біблійне товариство України, з яким співпрацюють основні протестантські церкви, заохочуючи до цього й інші конфесії, може стати своєрідною формою міжпротестантського об’єднання на культурно-просвітницькій основі.

Використана література

Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. –К.: Наукова думка, 1995.

Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вілбор, 1997.

Релігієзнавство / За ред. Рибачука. – К.: Освіта, 1997.

Релігієзнавство / За ред. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1998.