2. Релігія Стародавньої Греції

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грець-ка міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поді-ляється на доолімпійську і класичну олімпійську.

Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовись-ками, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, вер-ховним богом. Він народився на о. Кріт, де його ма-ти, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кро-носа. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності — Геба, Ганімед, мойри тощо.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Аполлона — бога сонця і музики; Артеміди — богині полювання; Аф-родіти — богині краси і кохання; Афіни — богині мудрості; Гермеса — бога торгівлі. Крім них, до ро-дини Зевса входили його брати: Посейдон — бог мо-ря і Аїд — бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів — Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробст-ва та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої — Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш при-стосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, викори-стовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прику-вавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, пе-реможець над різними чудовиськами (немейським ле-вом, лернейською гідрою, керінейською ланню, ері-манфським вепром, стимфалійськими птахами, мара-фонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона).

Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс ама-зонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і твере-зий характер обожнювання оточуючого світу. Давньо-грецька релігія не приділяє особливої уваги мораль-ним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є харак-терним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Вели-кого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християн-ства релігія стародавніх греків остаточно відки-дається.

Культ і обрядовість у греків зберігалися, ймовірно, у виді традицій від епохи героїв Гомера до значно більш пізніх періодів грецької історії, аж до римського завоювання і навіть після нього, майже до самого введення християнства як державної релігії у Візантійській імперії. У першу чергу, природно, варто вказати на здійснення жертвоприносин. Жертви могли відбуватися як у храмах, так і поза ними. Храми споруджувалися звичайно на височинах і відокремлювалися від інших будинків огорожею. Усередині храму встановлювали зображення визначеного бога і вівтар для біс кревних жертв. Існували окремі приміщення для пожертвувань і священних реліквій. Криваві жертвоприносини відбувалися на особливій площадці перед храмовим будинком, але усередині огорожі.

Навіть у найдавніші часи в окремих грецьких племен жреці не грали значної ролі в суспільстві, і жрецькі обов'язки могла виконувати будь-як вільна людина. Це положення збереглося і після виникнення окремих держав. Релігія в греків була справою державним, і жреци фактично залишалися на положенні державних службовців, що підкоряються законам, обов'язковим і для інших громадян. Жрецького ж обов'язку при необхідності могли виконувати чи царі глави окремих пологів. Жреци не навчали релігії, не створювали богословських праць, узагалі ніяк не розвивали релігійну думку, і коло їхніх обов'язків обмежувався виконанням обрядів, причому в конкретному храмі, до якого вони були приписані.

Спілкування з богами під час богослужінь у греків обумовлювалося все тим же сприйняттям їх як могутніх, але зрозумілих і благодійних істот. Жертви були дарунками, в обмін на який боги повинні були виконувати прохання що молиться. Безкровні жертви складалися з овочів, фруктів, а також різних коржів і хлібців, присвячених окремим богам. Криваві жертвоприносини в основному зводилися до убивства тварин, але іноді, правда дуже рідко, у жертву приносилися і люди. Традиційними жертовними тваринами були вівці, свині і бики. Під час великих чи свят в особливі моменти державного життя (після перемоги над ворогом, перед народними чи зборами початком землеробських робіт, під час епідемій) могли убивати більш 100 тварин. Такі жертвоприносини називалися гекатомбами.

Усі жертовні тварини повинні були бути бездоганні, без найменших недоліків. Жреци перед початком священнодійства облачалися в білі одяги й омивали руки в солоній воді. Обряд проходив у повному мовчанні, при музичному супроводі флейтистів. Частина заколотої тварини спалювалася на вівтарі, частина діставалася жрецам, а інше съедалось на урочистому бенкеті, що відбувався після богослужінь.