Етично неприпустимими, згідно канонам православної церкви, є також всі різновиди екстракорпорального (внетелесного) запліднення, припускаючі заготовляння, консервацію і навмисне руйнування «надмірних» ембріонів.

Запліднення самотніх жінок з використанням донорських статевих кліток або реалізація «репродуктивних прав» самотніх чоловіків, а так само осіб з так званою нестандартною орієнтацією, позбавляє майбутньої дитини права мати матір і батька. Згідно православної церкви вживання репродуктивних методів поза контекстом благословенної Богом сім'ї стає формою богоборчества, здійснюваного під прикриттям захисту автономії людини і свободи, що мінливо розуміється, особисті.

Привертаючи увагу людей до етичних причин недуг, церква разом з тим вітає зусилля медиків, направлені на лікування спадкових хвороб. Проте метою генетичного втручання не повинне бути штучне «удосконалення» людського роду і вторгнення в Божий план про людину.

Залишаючись вірній дотриманню заповіді Божієй не «вбивай» (Вих. 20: 13),

Священне Писання і церква не може визнати за етично прийнятну евтаназію. Навчання церкви недвозначно засуджують гомосексуальні зв'язки, убачаючи в них спотворення богоданної природи людини. «Якщо хто ляже з чоловіком, як з жінкою, то обидва вони зробили мерзоту» (Лев. 20: 13). Біблія оповідає про тяжке покарання, якому Бог піддав жителів Содому (Побут. 19: 1-29), по тлумаченню святих батьків, саме за гріх мужолозтва.

Звернемося до практичних аспектів взаємодії релігії і медицини. Як відомо, першими лікарюючими були шамани, терапевтична практика яких знайшла яскравий опис у відомих текстах К.Льові-Строса – «Чаклун і його магія» і «Ефективність символів», що входять до складу книги «Структурна антропологія».

Розглядаючи шаманістський досвіду, ми маємо з одного боку, тіло хворе (страждаюче тіло породіллі, руйноване болем; адже у Льові-Строса йдеться про допомогу шамана у важких пологах); з іншою – видужуюче тіло породіллі, що знов знаходить своє місце, що входить в символічний порядок, звільнене від болю і патологічних порушень завдяки мистецтву шамана-лікарює, - тіло в символі (або тіло, вступаюче в символ). Шаману необхідно розвести тіло хворого і родовий біль, що переживається нею. Біль оволодів тілом жінки, і її переважне панування над всіма плотськими станами породіллі вимагає від останньої активізації власних захисних ресурсів. Природною реакцією на біль є м'язове блокування родового тракту, ніж лише збільшується біль. Використовуючи повсякденну мову, можна сказати, що породілля ніяк не може «розслабитися» і за допомогою цього звільнитися від болю. Отже, біль – одна з головних перешкод, тому необхідно відділити тіло від болю і знайти спосіб змістити внутрішнє сприйняття народжуючої жінки, сконцентроване на м'язовому ступорі, в зовнішнє. А це, значить, зробити хворого на учасника спектаклю, в якому її роль швидше співпадатиме з роллю глядача, тобто удатися до свого роду візуальної анастезії. Шаман екстеріорізуєт внутре внутрішній стан хворого, розташовуючи його на сцені. Матка породіллі проектується в значному збільшенні на внутрішній, психічний екран сеансу, тепер вона – сцена, а породілля – сопережівающий глядач. З одного боку, на цій сцені шаман як би заміщає породіллю, виконуючи частково її роль і не припиняючись разом з тим бути режисером спектаклю. З другого боку, тіло породіллі заміщається примушуючою здригнутися маткою. Операція збільшення матки (до космічних розмірів) дозволяє хворому «побачити» всі міфологічно опрацьовувані деталі свого хворого органу. Іншими словами, завдяки збільшенню органу сам хворий виявляється усередині нього, зазнаючи зменшення реальних меж свого тіла. Процес збільшення підтримується операцією символічного зменшення – точніше, вражаюче дійшлою деталізацією боротьби шамана із злими духами. Абсолютно очевидно, що, наприклад, сучасний європеєць не може бути виведений з больового шоку подібною шаманістською операцією – йому мало демонстрації його внутрішнього переживання в розмірах космічної Події. Член же архаїчного співтовариства, для якого характерне міфологічне мислення, не може бути стороннім свідком (зайняти, наприклад споглядальну позицію), реальність є продовження його тіла, точніше він завжди «включений» в символічну реальність. Хворий, вступаючи в подію хвороби, викидається з соціуму, бо біль притупляє «відчуття» символічного і хворий перестає розрізняти символічні цінності, потребувати їх. Перемогти біль – це, по суті, «заштопати діру», яку залишило після себе тіло, коли спробувало за допомогою болю вийти за межі міфологічного.

Очевидно, в нашій християнській культурі не може вичерпатися інтерес до біблійних часів. Дуже складно зіставляти медицину наших днів і сучасну міжнародну класифікацію хвороб з біблійним періодом. У Біблії класифікація внутрішніх хвороб відсутня, а медичні спостереження вельми суммарни; вони зводяться до того, що видиме: до шкірних хвороб, поранень, переломів, лихоманки, супроводжуючої інфекційні захворювання. Це, а також загальні поняття слабкості і немочі, збудження і припадку. Але, не дивлячись на це, погляд Біблії на медицину для нас все-таки дуже важливий, бо він - орієнтир для віруючої людини.

У біблійні часи природних причин хвороб навіть не шукають, окрім тих, які очевидні: поранення, падіння, постаріння і сліпота при старості, наприклад, як у Битопісателя: "Коли Ісаак постарів, і притупився зір очей його, він призвав старшого сина свого Ісава" (Побут. 27: 1). Головна причина такого підходу у тому, що хвороба звичайно розглядалася як покарання за гріхи. Так, побачивши сліпонародженого, учні запитали у Ісуса: "Равві! Хто погрішив, він або батьки його, що народився сліпим?" (Ін. 9: 2). Хвороба могла посилатися Богом прямо, наприклад, перед стратами єгипетськими "Господь сказав (Мойсею): хто дав вуста людині? Хто робить німим, або глухим, або зрячим, або сліпим? Чи не Я Господь (Бог)?" (Вих. 4: 11). Хвороба могла виникнути у людини з Божія зволення через