Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, Дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.

Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Тригатака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.).

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію.

Однією з важливих функцій релігії є функція сві-тоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на його фантастичність.

4. Релігія в Україні

Основна релігія в Україні - християнство. Більшість віруючого населення - православного віросповідання. Церковні традиції відносять перше знайомство України з християнством до I ст., коли апостол Андрій проповідував на київських горах і благословив заснування майбутньої столиці. На цьому місці збудовано Андріївську церкву.

Перші історичні свідчення про християнство в Київській Русі відносяться до IX ст. В 988 р. християнство було впроваджено як державна релігія князем Володимиром.

Молода церква інтенсивно розвивається. В XI ст. будуються численні храми, засновуються монастирі, серед яких вирізняється Києво-Печерська лавра, розповсюджується церковна просвіта. В Києві 1018 р. було 400 церков. У цей період в українській церкві існують і протидіють орієнтації на обидва центри світового християнства: Константинополь (Візантію) і Рим. При цьому Київська митрополія офіційно входить до Константинопольського патріархату і тому після розколу єдиної християнської церкви (1054 р.) - до складу православної церкви. Історія української церкви така ж складна, як і історія країни.

У 1596 році частина православних єпископів укладає в Бересті (тепер - Білорусь) унію з Римом. Відтоді бере початок візантійська за обрядом Греко-католицька церква, яка має багато прихильників на Галичині. У 1686 році православну Київську митрополію силоміць приводять під зверхність патріарха московського.

У 1920-х роках робляться спроби утворити незалежну українську православну церкву. А в 1930 - 1980 рр. держава здійснює масштабні гоніння на церкву, в ході яких більшість церков закрито, а багатьох священиків - репресовано.

Після проголошення незалежності України в 1991 р. відбувається активне наповнення реальним змістом конституційного положення про свободу совісті.

За період існування незалежної держави кількість релігійних громад постійно збільшується і ця динаміка має сталу тенденцію. На даний час в Україні діють 24947 релігійних організацій, які представлені більше, ніж сотнею конфесій, течій, напрямів.

Органи державної влади постійно дбають про створення відповідної матеріальної бази для нормального функціонування релігійних організацій. За роки державної незалежності України віруючим повернуто 3,6 тис. храмів і понад 10 тис. предметів культового та церковного вжитку, а кількість культових будівель та пристосованих приміщень, якими користуються церкви збільшилася з 9449 до 16637. Причому з 12,6 тис. храмів - 3693 є пам'ятки архітектури. За цей період збудовано майже 3 тис. сакральних споруд, у стадії будівництва знаходиться близько 2 тис.

Постійно зростає число монастирів, духовних навчальних закладів. Діють понад 4,5 тисячі недільних шкіл і пунктів катехізації та більше 60 релігійних періодичних видань.

Сьогодні найбільшими церквами в Україні є Українська православна церква, Українська Греко-католицька Церква. Діють також численні римо-католицькі й протестантські громади, збільшується число синагог. Протягом останніх років більшої популярності набувають нетрадиційні для України східні вірування.

Висновок

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостя-ми конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінюва-ти однозначно. Так, релігія відігравала важливу культур-но-історичну роль. В межах релігійних віровчень форму-вались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упо-рядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формуван-ня відчуття єдності людського роду, значущості непе-рехідних загальнолюдських моральних норм і