Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало уявлень, що перестали відповідати завданню збереження релігії. На Соборі внаслідок чотирирічних суперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають суть сучасного католицького модернізму. В Їх числі необхідно виділити чотири «Конституції»: «Про літургію», «Про церкву», «Про одкровення» , «Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про пастирський обов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та ін.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення багатьох обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а місцевою мовою з використанням національної музики. Конституція рекомендує більше часу відводити проповідям, а богослужіння проводити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на виробництві, могли відвідати їх у зручний час. Собор виніс рекомендації щодо включення до католицького культу елементів місцевих релігій, зближення з іншими християнськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визнано дійсним хрещення католиків у православних храмах, а православних — у католицьких. Навіть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшановувати за китайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держава — папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об'єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існую-чим в Італії режимом. Пій XI (1922— 1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувалася папська держава — Ватикан.

Ватикан — самостійна держава на території Італії, розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обирається з кардиналів — вищих представників духівництва — на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією кардиналів». Кардинал — це вища духовна особа після папи. Кардиналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилення впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру. Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім — абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібрання керівників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському. Одним з перших католицьких ор-денів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х—ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання. В XI—XIII ст. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Домініканському. Ордени кармелітів, Августинів повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в університетах. Орден домініканців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців — учасників єретич-ного руху XII—XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано, - що, щоб не помилитися в житті, необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати моральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Священне писання;

2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський