У другій половині 1990-х - на початку ХХІ ст. тенденція до політизації церкви не тільки не послабшала, але й зміцнилася. Додатковим чинником політизації стало проникнення в Україну низки нових конфесій (передусім протестантських). З метою самоствердження вони почали активно шукати підтримку у владних колах. Бажання партій використати релігію було помітно в Україні під час всіх виборів, а особливо парламентських у 1998 та 2002 роках, президентських виборчих кампаній у 1999 та 2004 роках. На виборах 1998 року в місцевих радах представництво духовенства було найпотужнішим. Обрано понад 60 священиків (56 - УПЦ МП, 12 - Української православної церкви Київського патріархату (далі - УПЦ КП), 6 - Української греко-католицької церкви (далі - УГКЦ), 4 - Української Автокефальної православної церкви (далі - УАПЦ), 3 - протестантів). Високу ступінь політизації релігії продемонструвало створення конфесійних партій: Української християнсько-демократичної партії, Християнсько-демократичної партії України, Християнсько-демократичного союзу, Партії мусульман України. На виборах 2002 року в різні органи влади балотувалося 345 священиків. Від УПЦ КП балотувалося 128 осіб - обрано 82, УПЦ МП - 104 - 61, УГКЦ - 41 - 15, УАПЦ - 30 - 18. Порівняно з 1998 від КП було обрано більше, ніж УПЦ МП (УПЦ МП - 36, УПЦ КП - 12). Найбільше священиків було обрано до місцевих рад. Це заклало основи підтримки деякими місцевими органами влади певних конфесій [1, 44, 258-259, 301-302].

На початку 2006 року відомий український релігієзнавець Анатолій Колодний на науковій конференції у Києві відзначив, що в Україні досі є партії (це, головним чином, прогресивні соціалісти та відверто промосковські партії), які у своїх передвиборчих програмах вимагають особливого статусу для однієї церкви - УПЦ МП. "Особливі" стосунки з іншими церквами мають також деякі патріотичні партії. "За Єдину Помісну Православну церкву" висловилися у своїх програмах лише україно-центричні партії. У виборчій кампанії- 2006, так само як і в попередніх, відчувається помітний тиск на церковні українські справи з боку Московської патріархії. Зафіксовані випадки прямого втручання у виборчу кампанію - переважно на нижних рівнях і через діяльність так званих православних братств. За словами професора А. Колодного, сьогодні УПЦ (МП) підтримує комуністів, Партію регіонів, а також блок "Народна опозиція" Наталії Вітренко. У той же час Ватикан залишається повністю нейтральним, про що заявила Апостольська нунціатура в Україні.

Як справедливо зазначила з цього приводу журналіст та відомий релігієзнавець Клара Ґудзик "наведений вище перелік мало чим відрізняється від того, що характеризував попередні вибори" [2]. Вважаємо, що це стало наслідком абсолютного ігнорування "помаранчевою" владою досвіду президентської кампанії 2004 року. Відбулася амністія всіх анти державницьким діям УПЦ МП та її політичних соратників, чим не тільки не заспокоїв, але тільки став додатковим подразником. З іншого боку, політики помаранчевої хвилі так само як і їх попередники були виховані в традиціях радянської політичної культури, що розглядала церкву як знаряддя політичних інтересів.

В сучасних умовах актуальною є думка одного з провідних дослідників релігійного розвитку в сучасній Україні С. Здіорука: "Політика переважно використовує релігійні ідеї не з метою власного одухотворення, а для маніпуляції свідомістю мільйонів людей; у свою чергу релігійні інституції гіперболізують роль політичного інструментарію в розв'язанні будь-яких проблем, що відволікає їх від виконання безпосередніх завдань, перетворює на маргінальні структури. Не має сенсу говорити про абсолютне розмежування релігії та політики через відчутну взаємопроникність і взаємовплив обох сфер" [1, 49]. Політизація релігії відбувається всупереч настроям віруючих. За даними дослідження центру Разумкова (жовтень 2003 року) 85, 4 % опитаних висловилися проти включення церкви в політику і проголошення політичних заяв [1, 269].

Таким чином, проблема політизації релігії належить до найактуальніших дослідницьких проблем для політологів, соціологів, релігієзнавців тощо. Інтерес до теми зумовлений в першу чергу складністю та багатоваріантністю її вирішення, по-друге, її міждисциплінарним характером. У наукових працях з відповідної проблематики менша увага приділена ситуації в регіонах. Проте, для глибшого розуміння проблеми саме цей аспект заслуговує на ретельне вивчення.

В даній статті проведено аналіз проблеми політизації релігії протягом 2005 - 2006 років у Південній Україні (Миколаївська, Херсонська, Одеська області). На наш погляд саме в цьому регіоні зазначена проблема відзначається особливою загостреністю. Головною метою статті є порівняння ситуації в регіоні до 2004 року та після президентських виборів, формулювання пропозицій щодо шляхів вирішення проблеми. Основними завданнями статті є виявлення ступені політизації релігії в регіоні, її причин та наслідків, можливих перспектив розвитку ситуації. Основними джерелами написання статті є матеріали мас-медіа. Внаслідок свого поточного характеру ця тема є не розробленою в історіографії.

Протягом всього існування незалежної української держави особливістю Півдня України (Херсонської, Миколаївської та Одеської областей) були пануючі позиції УПЦ МП. Наприклад, станом на середину 2006 року в Одеській області було близько 80 приходів КП та понад 800 - МП. "Основи соціальної концепції РПЦ", чинні і для УПЦ МП, є суперечливими. Заперечуючи надмірну політизацію, вони допускають співробітництво з організаціями в цілях корисних для Церкви та народу. Що значить поняття "корисний" не розшифровується. Незважаючи на тотальну перевагу, в тому числі матеріальну, над іншими конфесіями, УПЦ МП намагається надалі