"все наши медиаресурсы проводят патриотическую линию, направленную на единство Святой Руси и славянских народов, единство нашей Церкви в лоне Московского Патриархата, против НАТО, за ЕЄП и дружбу с Россией, за русский язык и федерализацию Украины. Мы боремся с расколами, сектами и католико-протестантской экспансией на всю каноническую территорию Московского Патриархата. Мы добиваемся открытия в Одессе регионального Русского Культурного Центра, мы боремся против сокращения русских школ, против воинствующей русофобии". Зареєстрована у 2001 році, організація "Единое Отечество" взяла участь в ініційованих УПЦ МП протестах проти візиту Папи Римського в Україну, хресних ходах у пам'ять Миколи ІІ. У 2004 році "Единое Отечество" організувало хресні ходи до Президентської та податкової администрації в Одеській області проти глобалізації та кодифікації громадян України. 31 серпня 2004 року організація провела "Конгресс Русских организаций Одесского региона", який об'єднав різні російські организації під головуванням В. Каурова. 10 вересня 2005 року у Києві заснована "Всеукраинская общественная организация "Союз Православных граждан Украины" (голова - В. Кауров).
"Единое Отечество", інші проросійські організації та партії особливо активізувалися під час виборів президента України наприкінці 2004 року, парламентських виборів у березні 2006 року. Вони виступили на підтримку В. Януковича під час президентських виборів. 26 грудня 2004 року в Одесі "Единое Отечество" відкрило наметове містечко під гаслом: "Непокоренная Одесса- Одесса не Майдан!". Також було висловлено підтримку Р. Боделану. Однак, після завершення протистояння на початку 2005 року В. Кауров висловив своє розчарування В. Януковичем і закликав продовжувати боротьбу. Це викликало влиття проросійських організацій, в тому числі "Единого Отечества" в Блок Наталії Вітренко "Народная оппозиция" на виборах до Верховної Ради у березні 2006 року (В. Кауров посів 10-те місце у виборчому списку). Однак, результати парламентських та місцевих виборів також не задовольнили В. Каурова. На розширеному засіданні координаційної Ради "Союза Православных граждан Украины" 5 травня 2006 року він та практично всі регіональні представники "Союзу" відмітили факт "провала выборов со стороны ПСПУ, несогласованность действий, граничащая с откровенным обманом, пренебрежительное отношение к православным, нарушение договоренностей, исключение из избирательных списков представителей СПГУ или отодвижение их в не проходную часть".
Останнім часом члени організації брали активну участь в подіях у Феодосії, здійснювали хресні ходи на честь дня пам'яті Миколи ІІ, звільнення Москви від польських військ 4 листопада 1612 року тощо.
Проблема політизації релігії на Півдні України не пов'язана виключно з діяльністю УПЦ МП. Хоча й меншою мірою (передусім в силу меншої чисельності та впливовості) бажання включитися у політичну боротьбу продемонстрували й інші релігійні організації. По-перше, як і на попередніх виборах у виборчих перегонах взяли участь своєрідні партійно-релігійні проекти: Одеська обласна організація партії Християнсько-Демократичний Союз та Одеська обласна організація Соціально-Християнської Партії. Однак, на виборах в Одеську облраду вони набрали мізерну кількість голосів виборців: відповідно 739 та 766. На виборах до місцевих органів влади у 2006 році два священики УПЦ КП балотувалися в облраду Одеської області від громадянської партії "Пора". Проте вони не були обрані. Натомість у депутатську фракцію БЮТ в одеській облраді за результатами виборів-2006 увійшов під 14 номером ректор Одеської богословської семінарії (УПЦ МП) В. Шемчишин.
До міської ради Херсону був обраний від Соціально-християнської партії Блоку Сергія Кириченка "Громадський контроль" старший пастор Церкви "Світ Божий" Михайло Петрович Іваницький (У 2004 році брав участь у виборах президента України в виборчому штабі Л.М. Чернівецького у м. Херсоні, член "Соціально - Християнської Партії") [19].
Привертає увагу те, в які комісії в облрадах та міськрадах увійшли названі служителі культу. Візьмемо за приклад ситуацію в Одесі та Одеській області. В Одеській облраді В. Шемчишин став заступником голови постійної комісії з питань науки і освіти (зазначимо, що головою цієї комісії є представник Блоку Наталії Вітренко "Народна опозиція", а секретарем - від Партії Регіонів.
С. Гроха увійшов в постійну комісію з питань культури, історичної спадщини, духовності та національних меншин. Головою комісії є представник Партії регіонів. В одеській міськраді від Партії регіонів в комісію з питань культури та духовності увійшла Н. Шевчик (ігуменя Серафіма). Головою цієї комісії є Р. Скомороха, депутат від Блоку Наталії Вітренко "Народная оппозиция". Одним з його програмних положень є відстоювання інтересів православних перед загрозою з Заходу та сприяння усебічній інтеграції України з Росією.
Таким чином, в області та місті контроль за надважливою сферою духовності отримали переважно представники партій, що відверто заявляють про своє прагнення задовольнити виключно інтереси російськомовних та російськоорієнтованих громадян. В тому числі вони орієнтовані на відстоювання інтересів Російської православної церкви в Україні. Така ситуація прямо загрожує національним інтересам Української держави на Півдні. З іншого боку, за такої ситуації навряд чи можна сподіватися на деполітизацію релігії.
Входження релігійних діячів до комісій, що розглядають питання культурної тематики не викликає здивування. Напроти, входження митрополита Агатангела у постійну комісію з питань спільної власності територіальних громад області в одеській облраді на перший погляд виглядає дивно. Однак, це лише підтверджує, що основним підґрунтям політичної діяльності представників УПЦ МП є лобіювання власних економічних інтересів.
Отже, протягом останніх років на півдні України спостерігається процес політизації релігії. Демократизація суспільно-політичного життя протягом кінця 2004 - 2006 років не тільки не призупинила цей процес, але навіть посилила його. Порівняно з іншими регіонами, політизація релігії часто набуває тут найбільш потворних форм. Головну відповідальність за це несе УПЦ МП.