Філософсько-наукові тлумачення

сутності й походження релігії.

Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних поглядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії. Античні мислителі V ст. до н. е. Анаксагор, Антифонт, Ксенофан уявляли, що люди,самі створили собі богів за своїм образом і подобою. Критій та Полібій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. За уявленням Демокрита, в основі релігії лежить страх перед грізними явищами природи. За Епікуром, богів створили страх і нікчемність.

За середньовіччя з'явилася своєрідна концепція "трьох ошуканців", буцімто християнство, іслам та іудаїзм виникли внаслідок пропаганди вчення Христом, Мухаммедом ї Мойсеєм. Філософи ХVІІ - ХVIII ст. також залишались у полоні уявлень про релігію як обман народу. Т. Гоббс вважав, що релігія грунтується на вигадках, що дозволені державою. Французькі просвітителі ХVIII ст. Ж. Мельє, Ф. Вольтер, С. Марішель та ін. розуміли релігію як певний обман народу своєкорисливими правителями та жерцями. П. Гольбах, не заперечуючи, що релігія пов'язана з обманом, причини її все ж таки вбачав у стражданнях і страху, що гнітять людину.

Певного поширення у свідомості набули традиційно-буденні уявлення про релігію як про сукупність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо релігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуванням, сукупністю легенд, то чому вона має великий

вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у художній та науковій фантазії? Не можна погодитись із уявленням, що релігія - продукт обману, складена ошуканцями брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія - обман, то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності? Чому люди йдуть на самопожертвування заради ціеї начебто нісенітниці7 Згадаймо хоча б учинок боярині Морозової в ХVІІ ст. та долі інших старовірів в історії.

Зокрема, якщо говорити про негативну оцінку релігії, то вона використовувалась у минулому для ідеологічної, та навіть адміністративної, боротьби проти "релігійних ошуканців". Досить згадати репресії проти священиків, руйнування церков у

Франції під час Паризької комуни, Албанії та СРСР. За Паризької комуни було знищено близько 8 тис., а в СРСР тільки в 1917 - 1919 рр. - майже 820 тис. священнослужителів.

Нарешті, існує уявлення, що релігія є набір абсурдних, примітивних понять, нікчемних уявлень, що властиві людям із низьким рівнем культури та освіти. Але як тоді пояснити, що віруючі були і є високоосвічені й культурні люди? І чому люди не мають сили позбутися цих начебто примітивних та абсурдиих уявлень?

Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально-ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розгляньмо декотрі з найвідоміших конщептуальних пояснень релігії.

Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище.

Зокрема, французький соціолог Е. Дюркгейм уважав, що релігія - явище головно соціальне. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. Якщо релігія - ілюзія, псевдореальність, то не може бути і предмета релігієзнавства. Релігія, на думку Е. Дюркгейма, відіграє певну роль у суспільстві. По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту". Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. Нарешті, Е. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об'єднують в одну моральну громаду - церкву всіх, хто їх наслідує.

Марксизм також визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених матеріальних суспільних відносин, а не випадковий витвір,що його накинули людям мислителі, жерці чи правителі; по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість,

релігійні діяльність і відносини, релігійні організації та інститути; по-третє,. релігія - це форма відчуження людської сутності, "священний образ людського самовідчуження" (К. Маркс), за яким продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій; по-четверте, ілюзійний вираз реальних суспільних відносин і діяльності людей, що виникає внаслідок спотвореного,

крученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті.

Виходячи з гносеологічних якостей релігії, Ф.