Для прикладу з російської традиції вкажемо хоча б на великий мідний хрест преподобного Авраамія Ростовського XVIII століття, що зберігається в Музеї староруського мистецтва імені Андрія Рубльова, відлитий поїконографічним зразкам XI століття.

Хрест чотириконечний, або латинський "immissa"

У підручнику "Храм Божий і церковні служби" повідомляється, що "сильною спонукою для шанування прямого зображення хреста, а не монограммного, було отримання Чесного і Животворящого Хреста матір'ю святого Царя Костянтина, рівноапостольною Оленою. По мері розповсюдження прямого зображення хреста він набуває поступово форму Розп'яття" (СП., 1912, стор. 46).

На Заході найбільш споживаним нині є хрест "іммісса", який розкольники - прихильники уявної старизни - зневажливо називають (чомусь по-польськи) "криж латинський" або "римський", що значить - Римський хрест. Цим огудникам чотирьох конечного хреста і ревним шанувальникам восьмиконечного, мабуть, необхідно нагадати, що, згідно Євангелію, страта хресна була поширена по Імперії іменно римлянами і, звичайно ж, вважалася римською.

Прийнятий Уселенською Церквою у вживання "Канон Чесному Хресту" - творіння святого Григорія Синаїта - оспівує Божественну силу Хреста, що містить все небесне, земне і пекельне: "Хрести всечесний, чотирьохконечна сила, Апостолом благолепіє" (песн. 1), "Це чотирьохконечний Хрест, має висоту, глибину і широту" (песн. 4).

Починаючи з III-го століття, коли вперше і з'явилися подібні хрести в Римських катакомбах, весь Православний Схід і понині вживає цю форму хреста як рівночесну всім іншим.

Хрест шестиконечний "русський православний"

Питання про причину накреслення нижньої перекладини наклоненої досить переконливо роз’яснюється літуурнічним текстом 9-ї години служби хресту Господньому: "Посреде двою разбойнику меріло праведноє обретеся Крест твой: овому убо нізводіму в ад тяготою хуленія, другому ж легчашуся от прегрешеній к познанію богословія". Іншими словами, як на Голгофі для двох разбійників, так и в житті для кажної людини хрест служить мірилом, как німи вагами його внутрішнього самопочуття.

Одному разбійнику, низводимому в пекло "тяготою хуленння", сказаного ним Христа, вінстав як би перекладмною ваг, які склоняються вних під цією страшною тяжкістю; інший розбійник, який був звільнений покаянням зі словами спасителя: "днесь зі Мною будеш в раю" (Лк. 23:43), хрест підносить в Царство Небесне.

Шестиконечний православний крест, наряду с іншими, використовувався в русській геральдиці: наприклад, на гербу Херсонської губернії, як поясняється в "россійському гербовнику" (стр. 193), малюється "срібний русський хрест".

Хрест восьмиконечний православний

Восьмикінеччя – найбільш відповідає історично достовірній формі хреста, на якому був вже роза’ятий Христос, як свідчать Тертулліан, святий Іріней ліонський, святий Іустін Філософ та інші. "А коли Христос господь на плечах своїх носив хрест, тоді хрест бул еще чотирьохконечним; тому що не було ще на нім ні тітлу, ні підножжя. (...) Не було подножжя, тому що ще не поднятий Христос на хресті і воїни, не знаючи, до якого місця дістануть ноги Христові, не робили подніжжя, закінчивши це уже на Голгофі", - видавав розкольників святитель Дмитрій Ростовський (Розиськ, кн. 2, гл. 24). Також не було еще и титла на христі до распяття Христа, тому що, як повідомляє Евангеліє, спочатку "распяли Його" (Ін. 19:18), а потім тільки "Пілат написав надпис і поставив (своїмрозпорядженням) на христі" (Ін. 19:19). Іменно спочатку по жеребу поділили "одяг його" воїни, "які розп’яли його" (Мф. 27:35), а вже тілько потім "поставили над головою Його надпис, яка означала провину його: Це є Ісус, Цар Іудейській" (Мф. 27:3.7).

Отже, четирьохконечний Хрест Христів, який нісся на Голгофу, який все, впавши в біснування розколу, називають печаттю антихриста, називається в святому Евангелії все ж "хрестом його" (Мф. 27:32, Мк. 15:21, Лк. 23:26, Ін. 19:17), тобто також, як і з табличкою і підножжям після розп’яття (Ін. 19:25). На Русі хрест цієї форми використовувався частіше за інші.

Хрест седмиконечний

Ця форма хреста досить часто зустрічається на іконах пічнічного письма, наприклад, пськовської школи XV століття: образ святої Параски п’ятниці з життям - із історичного Музею,або образ святого Дмитра Солунського - із Русської; або моськовської школи: "Розп’яття" работи Діонісяя - із Третьяковки, датовані 1500 роком.

Бачимо семи конечний хрест і на куполах Русських храмів: приведемо,до прикладу, дерев’янну Ільінську церкову 1786 року в селі Вазенці (Свята Русь, СПб, 1993, ілл. 129), або можемо бачити його над входом в собор Воськресенського Новоієрусалимського монастиря, побудованого патріархом Никоном.

Справа в тому, що вітхозавітне священство получало, так би мовити, можливість приносити жертви (як одно із умов) дякуючи "золотому підножжю, до пристолу прробленому” (Пар. 9:18), який , як і до цього часу у нас – християн, по Божій постанові, посвячується через миропомазання: "и помаж ним, - сказав Господь, - жертвенник всезгоряння і всі принади його, (...) і підножжя його. І освятИ Їх, і буде святиня велика: все, що торкається до нього, освятиться" (Исх. 30:26-29).

Таким чином, підніжжя хрестове - це та частина новозавітного жертвенника, яка містично показує на священнослужіння спасителя світу, який добровільно заплатив своєю смертю за чужі гріхи: тому що Син Божий „гріхи наші сам вознесе тілом на дерево” (1Пет. 2:24) хреста, "приносячи в жертву себе самого" (Евр. 7:27) і, таким чином, "зробившись Першосвященником навіки" (Евр.6:20), затвердив в своєму лиці "священство непреходяще" (Евр. 7:24).

Але не путати підножжя святого хреста, яке відкриває нам одну із тайних його сторін, з двома іншими підножжями із священного писання. - поясннює св. Дмитро ростовський.

"Давид говорить: "прославляйте Господа, бога нашого, і поклоняйтесь підножжю його; свято Воно" (Пс.99:5). А Ісаїя від лиця Христового говорит: "прославлю підножжя ніг