РЕФЕРАТ

на тему:

„Християнські свята”

План

Вступ.

1. Взаємозв’язок християнських свят з язичницькими

2. Виникнення християнських свят.

3. Церковні свята.

Висновок.

Література.

Вступ

Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ - це тi прикмети, за якими вирiзняється народ не тiльки в сучасному, а i в його iсторичному минулому.

З давнiх-давен у слов'янських народiв першим рiчним святом вважалася весна. Як тiльки-но сходив снiг, люди виходили в поля i спiвали веснянки.

Людинi хотiлося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами i наблизити бажану пору - весну. Коли хлiбороб вiдчував радiсний неспокiй, викликаний початком польових робiт, майбутнiм врожаєм, приплодом худоби. Для цього з куля соломи робили опудало, що iмiтувало зиму - смерть, спалювали його, а потiм кидали у воду. За народними вiруваннями це мало прискорити прихiд весни i втечу зими. Такий звичай дуже давнiй, вiн був поширений у всiх регiонах України.

В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, спiвала, танцювала, жартувала. З усiх куточкiв села линув, нiби перегукуючись, чарiвний мотив весняної пiснi:    

Ой весна, весна, днем красна
    Що ти нам, весно, принесла?

Окремий цикл величальних пiсень, приурочених до зимових свят складають колядки та щедрiвки. Колядки виконувались пiд час Рiздва. Молодi люди, переважно хлопцi, збиралися "дружиною", вибирали ватага - "березу", запрошували музики i обходили всi хати села з пiснями i величаннями господарiв, за що одержували подарунки. Разом iз спiвом колядок вiдбувалися i народнi iгрища та вистави - "Коза", "Плуг", "Зiрка".

Щедрiвки спiвали перед Новим роком дiвчата i дiти перед вiкном односельчан.

Основний змiст зимових обрядових пiсень полягає в пропонуваннi доброго майбутнього врожаю.

Маслосвяття або соборування, — помазання хворого освяченою олією — єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, маслосвяття зцілює немощі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї маслосвяття здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота то-що).

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім по-слань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз зма-зували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хво-рого, сім молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які православна церква відзначає урочистими бого-служіннями.

Свято Різдво Христове православна церква відносить до числа своїх «двонадесятих свят». Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне народження Іісуса Хри-ста — сина божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприк-лад, 6 січня святкували день народження бога води, рос-линності, володаря потойбічного світу — Осіріса, а 25 грудня — день народження стародавнього іранського бо-га — Мітри. Утверджуючись в різних країнах, свято Різдво Христове вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що відповідали християнським догмам.

До Київської Русі свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Іісуса Христа, який з'явився для того щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події — хрещення Іісуса Христа в річці Іордан. Ця подія описується в Євангеліях. На ранній стадії роз-витку християнство взагалі не знало обряду хрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про цей обряд. Він запозичений хри-стиянством з стародавніх культів. Окропления водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотво-ряючи явища природи, наші далекі пращури одухотворя-ли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення на-давалося обряду «очищення» людини від будь-якої «сквер-ни», «нечисті» за допомогою води. Згідно з стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонарод-жених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в христи-янській літературі кінця І — початку II ст. Однак остаточ-но хрещення закріпилося лише у другій половині II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Іісуса Христа в Іордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим. Голо-вний його обряд — освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому бра-ли участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — «богоявления». Воно проголошене, за словами церковників, як вшануван-ня дивних подій. Нібито під час хрещення Іісуса Христа в Іордані «Бог-отець» засвідчував з неба, і «Бог-дух святий» зійшов у вигляді «голуба».

Стрітення. Це слово присвячене міфічному представ-ленню батьками Іісуса Христа свого немовляти богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Рим-ляни в лютому святкували «очищення», покаяння, дотри-мувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових