Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом утвердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася над-ати Стрітенню значення свята очищення. Його почали урочисто святкувати, супроводжуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. На Русі це свято утвердилося голо-вним чином як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: «На стрітення со-нце — на літо, а зима — на мороз»; «Зима з літом зустрічаються».

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: 1) офіційно-церковну — вхід Господній в Єрусалим; 2) побу-тову — вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званої страсної неділі, яка присвячується «згадкам про страждання Хри-ста». Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В православ'ї воно належить до «двонадесятих свят». В основу свята покладено оповідку про вхід Іісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Іісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його кидаючи перед сином божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпуска-ються до цього часу і згідно з народним повір'ям захища-ють від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Іісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят.

Відзначається воно на сороковий день після пасхи і то-му постійної дати не має.

Ґрунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. У «Настольной книге священослужителя» православної церкви записано: «Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи».

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були по-ширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед «вознесених на небеса» — грецький герой Геракл, засновник Рима Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїстський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Митра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших на-родів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і залишилося суто релігійним, церковним святом.

Трійця, або п'ятидесятниця. Це свято, яке відноситься у православ'ї до «двонадесятих», встановлене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов «святий дух» і вони заговорили різними мовами, хоча до того їх не зна-ли.

Міфи про божественну трійцю ще задовго до виник-нення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого завіту. Тому в новозавітних книгах Христос є сином староєврейського бога Яхве, виявом якого є дух святий, що уособлює єдиного бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмис-лення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і п'ятидесятницю. Останнє ви-никло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до зем-леробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали «сім седмиць», тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божест-вам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало «святу седмиць», або п'ятидесятниці, власного спе-цифічного обґрунтування і змісту.

В Україні свято трійці ще раз зазнало змін. Тут воно злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семи-ком (інша назва «зелені свята») — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семик з завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православ'ї свято трійці пов'язане з помином душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську леген-ду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви «перетворився», «вигляд обличчя його змінився», «одяг його став білим, блиску-чим, а голос з неба підтвердив його божественне поход-ження».

Здвиження. Свято Здвиження хреста господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хре-ста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За пере-казами, римський імператор Костянтин, який дозволив вільне сповідання християнства, ще бувши «язичником», перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немов би з'явився осяяний хрест з на-писом: