У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни" -, "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Од-нак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим.; Головний його обряд — освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали; участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Ос-вячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — "Богояв-лення". Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещен-ня Ісуса Христа в Йордані "Бог-Отець" засвідчував з неба, що це Його "Син улюблений", і "Бог-Дух святий" зійшов на Христа у голубиноподібному вигляді.

Стрітення. Це свято присвячене представленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові. Зуст-річ відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очис-титися від гріхів" і нечистої сили відповідними жерт-воприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2(15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнього, відрахувавши від Різдва Христового (25 грудня) 40 днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом ут-вердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очи-щення. Його почали урочисто святкувати, супровод-жуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. В Україні це свято утвердилося, головним чином, як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: "На Стрітення сонце — на літо, а зима — на мороз"; "Зима з літом зустрічаються".

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: офщійно-церковну — Вхід Господній в Єрусалим і побутову — Вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званого страс-ного тижня, який присвячується "згадкам про страж-дання Христа". Свято безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної календарної дати. В право-слав'ї воно належить до "двонадесятих свят". В ос-нову свята покладено оповідку про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався тво-рінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лаза-ря, який був мертвим уже чотири дні, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед Сином Божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. В Україні ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й вста-новила одне з своїх свят. Відзначається воно на соро-ковий день після Пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкри-ває праведникам шлях до неба, до воскресіння після смерті. У "Настольной книге священнослужителя" православної церкви записано: "Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй Особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи".

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед "вознесених на небеса" — грецький герой Геракл, засновник Риму Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїст-ський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Мит-ра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і довго залишалося суто релігійним, церков-ним святом.

Трійця, або П'ятидесятниця. Це свято, яке у пра-вослав'ї також належить до "двонадесятих", встанов-лене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов "Святий Дух" і вони заговорили різними мо-вами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до ви-никнення християнства існували у стародавніх вави-лонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з леген-дами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Хриетос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення пе-рехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Ос-таннє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з пере-ходом до землеробства і