Слово «поганство», широко впроваджуване християнською церквою, є лексичною калькою з латинського paganus — селянин, селянський. Воно непридатне для наукового вжитку із-за його негативно-емоційного забарвлення, що є порушенням лінгвістичних вимог до терміну. Якщо колись християнські проповідники використовували це слово з метою зневажити й принизити етнічні релігії завойованих ними народів, то нині застосування цього слова вважається нетолерантним щодо сповідників язичницьких релігій. З філологічної точки зору слово «поганство» є вульгаризмом, а його вживання — ознакою низького рівня мовної й загальної культури людини.

Українське язичництво як витокова релігія українців за своєю сутністю є православним, що до X ст. означало віру автохтонного населення Київської Русі, або держави, що мала самоназву Руська Земля. Первісно слово «православ’я» означало «славлення Богів», тобто язичницьку Богослужбу: Прав (Права) — закон, що керує (правує) Всесвітом, а славлення — язичницький ритуал, урочиста служба, що супроводжується співом релігійних гімнів, які називалися словами [Лозко Г. Велесова Книга — пам’ятка української культури // Дивослово. — . — № 11]. 10

Написана волхвами на дубових (чи березових) дощечках ще в V-VI століттях, вона зберегла для нас не тільки зразки писемності, мови та історії, але й значну кількість язичницьких молитов, засад віровчення, культів, обрядів, світоглядних засад. Велесова книга містить близько 250 Богознавчих понять, в тому числі близько 100 імен Богів (теонімів, іноді в кількох варіантах), 70 слов’янських власних імен людей (антропонімів), серед яких імена прабатьків, волхвів, князів та значних воєначальників. Тут подані також відомості про окремі свята Рідної Віри, пов’язані з природним календарем, назви місяців, тижнів, рецепти ритуального напою, порядок щоденних та святкових богослужб і жертвопринесень, моральні настанови та деякі правила поведінки, кілька легенд про походження Дажбожих онуків та засновників руських племен. Цінним як для релігієзнавців, так і для рідновірів є осмислення авторами Велесової Книги вчення про Наву, Яву і Праву, вчення про Триглава, про живу воду, які писалися саме як повчання для нащадків: «Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них — то красен Рай слов’янський; і там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу од Яви» (дощ. 11 -Б).

Хоча автентичність пам’ятки в окремих вчених викликає недовіру, мусимо стверджувати, що Велесова Книга подає чимало таких відомостей нашої прадавньої релігії й культів, які досі були невідомі науці, однак вони складають осмислену й досконалу систему. Велесова Книга — це велика за обсягом праця (як вважається досі, знайдена не повністю, а лише близько 75% тексту, що нині складає 72 дошки). Саме це й може бути одним з доказів того, що книга не могла бути виготовлена фальсифікатором. Історія знахідки, її прочитання й переклад на сучасну українську мову становить окрему тему, але тут зазначимо, що знайшов дощечки Велесової Книги білогвардієць Алі Ізенбек, переписав і дав перше тлумачення тексту Юрій Миролюбов; видрукована вона була в п’ятдесятих роках XX ст., а в Україну потрапила лише в 1990 р. Вагомий внесок у прочитання дощечок зробив професор Володимир Шаян, а в Україні переклав Велесову Книгу філолог з Ужгорода Борис Яценко. Нині Велесова Книга по праву вважається святим письмом Рідної Віри. Дослідження її продовжуються.

З прийняттям світової (інтернаціональної) релігії в 988 p., християнська церква, використовуючи зрозумілі для пастви слова, намагалася заохотити людей до нової релігії, тому скористалась зрозумілою для народу назвою, позначивши нею східнослов’янську галузь ортодоксального християнства. Аналогічно надавалися близькозвучні назви й храмам (напр., церква св. Власія на місці капища Велеса, або св. Вита на місці зруйнованого храму Святовита).

Українська етнорелігія в широкому значенні — сукупність релігійних вірувань, які побутували на теренах України, у їхньому еволюційному розвитку, включаючи:

1.релігію племен і народів найдавнішої доби, яких прийнято вважати предками українців як в етнічному, так і в культурно-історичному планах;

2.релігію східнослов’янських племен Київської Русі, що існувала до прийняття християнства як офіційної релігії;

3.народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття;

4. сучасне відроджене українське язичництво.