РЕФЕРАТ

на тему:

„Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і його внесок в утвердження Української національної церкви”

План

Вступ.

1. Витоки

2. Перший ректор

3. На еміграції

4. Посилка з Канади

5. Огієнко вчить нас жити

Висновки

Використана література

Вступ

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) є цілою епохою в українській духовній культурі. Його особистість і численна літературна спадщина постійно привертають увагу дослідників, зокрема й тому, що багато проблем, над розв’язанням яких працював видатний вчений і теолог, є надзвичайно актуальними і в наш час.

До таких глибоко актуальних питань належить вчення Митрополита Іларіона про християнську праведність, тобто про ті головні положення християнської догматики, заломлені крізь призму національної ментальности, які мають бути орієнтирами у житті християнина.

Першоосновою вчення Митрополита Іларіона про християнську праведність є гармонійне поєднання засад православної віри і діяльности Церкви на ґрунті чеснот, які мають бути властиві кожному християнинові. Витоки християнської праведности, її ідеальні виміри він вбачав у житті і діяльності служителів Христа, починаючи з апостолів.

Іван Огієнко стверджував, що саме в православ’ї найбільше зберігся наріжний принцип християнства – визнання Христа Головою Церкви і Спасителем у житті християн. Грецька (візантійська) церква, на його думку, завжди тлумачила єдність Церкви як собороправність усіх православних церков з одним Головою на чолі – Ісусом Христом. Митрополит наголошував, що „єпископи кожного народу повинні знати першого серед себе і шанувати його як свого голову”, як це зазначено в 34 Апостольському правилі. Він також дотримувався думки, що Римо-католицька церква відійшла від цього принципу, оскільки почала вбачати єдність християн у земному володарі – Папі Римському. Отже вихідний пункт християнської праведности полягає саме в цій підставі, про яку в багатьох місцях свідчить Святе Письмо. „А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує”

1. Витоки

За уточненими даними, Іван Огієнко народився 14 січня 1882 р. (за новим стилем) у Брусилові на Київщині (нині - Житомирська область). У цьому містечку над тихоплинним Здвижем минуло його дитинство. Тут син убогої вдовиці (батько трагічно загинув, коли Іванкові було лише два рочки) першим учнем закінчив початкову народну школу, пішки дістався до Києва, щоб вступити до військово-фельдшерської школи (у ній міг навчатися безплатно). Петроградський місячник "Сельский Вестник" вмістив першу статтю п'ятнадцятирічного юнака "Какъ живутъ крестьяне" - про долю земляків рідної сторони.

Закінчивши фельдшерську школу, він мусив відробити шість років у психоневрологічному відділенні Київського військового шпиталю. За цей час підготувався і 1903 р. склав екстерном іспити в класичній гімназії Острога, опанував грецьку і латинську мови та набув права на продовження навчання. Але щоб звільнитися з роботи в лікарні, зобов'язався вступити на медичний факультет університету Св. Володимира в Києві.

Попри студії з примусу, студент захоплювався улюбленими - мовознавством, літературою, історією, богослов'ям - і за порадою професури історико-філологічного факультету полишив медицину й повністю поринув у світ близьких йому наукових інтересів, став кращим студентом, отримував Кирило-Мефодіївську стипендію. Закінчив університет з відзнакою.

Селянин за походженням, Іван Огієнко набув аристократизму в рухах, поведінці, мові, праці. Йому належать слова, що праця - то щастя, а найбільше щастя - працювати для свого народу. Тривалий час він викладав російську мову у школах Києва, а після закінчення Вищих педагогічних курсів учителював у народних школах рідного Брусилова. У 1914 р. склав магістерський іспит, а напередодні Лютневої революції викладав як приват-доцент в університеті, який раніше закінчив.

2. Перший ректор

За Центральної Ради Івана Огієнка обирають професором, йому доручається організувати університет у старовинному Кам'янці-Подільському. З нагоди відкриття вищого навчального закладу газета "Свято Поділля" писала: "Сьогодні, 22 жовтня 1918 р., на Поділлі засвічується нове огнище, що проміння свого світла буде на довгі роки пропускати в темні несвідомі верстви українського громадянства. Це світло української культури є заснування Кам'янець-Подільського державного університету.

Хто це світло запалив? Хто вклав у нього душу, дав йому життя з великим майбутнім та з високим завданням? Такою людиною, яка відіграла надзвичайно велику ролю в тому, що Україна має другий рідний, близький по духові й національних завданнях кращий університет, є професор Іван Огієнко". Він став першим його ректором.

Однак університет у Кам'янці-Подільському проіснував недовго. Вже на початку 1921 р. радянська влада закрила богословський і правничий факультети, призначила комісарів, потім університет реорганізували в Інститут народної освіти, згодом - у педінститут ім. В. Затонського.

У вересні 1919 р. уряд Директорії призначив Івана Огієнка міністром освіти та сповідань Української Народної Республіки, який тут же видав розпорядження про відросійщення Церкви в Україні, всіляко обстоював права державного суверенітету щодо всіх церков та віровизнань на терені республіки. Він брав участь у розробленні законів про утворення церковних братств, документів про передачу духовних шкіл у відання міністерства народної освіти, у підготовці актів про визнання автокефалії Української Церкви. Міністр надавав великого значення духовній освіті, опікувався діяльністю пастирських курсів, займався видавничою справою. Тоді побачили світ кілька брошур Івана Огієнка, присвячених викриттю політики Москви щодо Української Церкви, українізації богослужіння і всього церковного життя. Як бачимо, проблеми, порушені міністром освіти й сповідань, не втратили своєї актуальности й донині. 

3. На еміграції

З 1921 р. Іван Огієнко перебував в еміграції, викладав упродовж кількох років українську мову і літературу у Львівській учительській семінарії, заснував видавництво "Українська автокефальна церква", ініціював створення при Синоді Православної Церкви в Польщі комісії з перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською