У 30-ті роки учений перекладає Біблію. Цей переклад використовували не тільки українські православні, а й греко-католики, протестанти. У цей же період він редагує часописи "Рідна мова" і "Наша культура". У червні 1940 р. очолив Головну церковну православну раду, згодом був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського під чернечим іменем Іларіон. З 1945 р. до 1947 р. мешкав у Швейцарії. Тут, у Лозанні, 1946 р. тяжко захворів, написав прощальний заповіт своїм трьом дітям, пережив дві складні операції, на які навіть лікарі не покладали надій.

До кінця свого життя далі жив у Вінніпезі (Канада). 1951 р. став головою Української Греко-Православної Церкви в Країні Кленового листа, заснував богословський факультет у Манітобському університеті, поновив випуск журналу "Наша культура", пізніше перейменованого на "Віра й культур". Нині це науковий орган Богословського товариства імени митрополита Іларіона, редагує його учень Івана Огієнка Степан Ярмусь, уродженець с. Лідихів, що недалеко від Почаєва, декан Колегії св. Андрея при Манітобському університеті, почесний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України.

У 1957 р. громадськість Канади широко відзначила 75-річчя Івана Огієнка та закінчення ним перекладу українською мовою Біблії, якому він присвятив двадцять один рік.

У зв'язку з кончиною Івана Огієнка 29 березня 1972 р. телеграми співчуття у Вінніпег надіслали не тільки прості люди, а й уряди та політичні діячі багатьох країн Європи і Америки, керівники всесвітніх наукових, громадських, релігійних, миротворчих і благодійних організацій світу. 

4. Посилка з Канади

Нещодавно у Брусилів надійшла посилка з Вінніпега. В ній виявилося понад два десятки книг Івана Огієнка, виданих свого часу в Парижі видавництвом "Наша культура", у Канаді - накладом інституту дослідів Волині, богословських історичних студій "Волинь" тощо. Цей подарунок селищний голова Леонід Рибець передав районній бібліотеці. Її колектив оформив виставку "З Україною в серці". Відкрила її збірка віршованих драматичних поем "Вікові наші рани". За епіграф правлять слова автора:

Я взяв своє серце малими руками

Й віддано поклав Україні до ніг,

І юна любов розцвілася між нами,

І став я орати твердий переліг.

Й нікому вже більше не дав я любови,

Бо другого серця кохати не маю,

І вірним зостанусь, аж дошки соснові

Єдину любов мою спинять безкраю...

У Швейцарії 1946 р. Іван Огієнко написав драматичну поему "Невинна кров". Цей твір він присвятив багатостраждальній Холмщині, осередку давньої слави України, столиці князя Данила Галицького.

Її орда топтала дика,

Польща мордує гірше ката!

За неї, бездольну рідну матір, готові вмерти холмщинці-українці.

Доленосний Всеукраїнський собор, скликаний таємно, без дозволу польської влади, а тому прозваний зборами, поклав Іван Огієнко в основу історичної драми "Воскресення України". Те красиве свято спротиву унії відбулося 15 серпня 1620 р. у церкві Богоявленського братства в Києві на Подолі (Святу Софію в той день захопили уніати). Ревні патріоти України гетьман Петро Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря Іов Борецький, видатний учений Памва Беринда, автор "Плачу Східної України" та "Граматики" Мелетій Смотрицький за участи посла з Білоруси, старшин і козаків Війська Запорозького ухвалили:

Не підем в унію ніколи,

Бо в перекинство це дорога.

Присутній на зібранні преподобний Паїсій Іпполитович висловив рішучість Холмщини:

До нас ввірвалися жовніри

Й списали унію на спину,

Та ляської Нової Віри

Ніхто не прийме й на хвилину.

Завершується поема історичним богослужінням "На воскресення України".

Яскравою зорею з Києва, духовною цівницею (сопілкою) постає в драматичній поемі "На чужині" Івана Огієнка святитель Димитрій Туптало, який тривалий час був проповідником при дворі гетьмана Івана Мазепи в Батурині. Син сотника, він до скону вірно служив Україні в герці проти зросійщення, за її соборність.

Давні українсько-російські політико-економічні порахунки, які, як зазначав Іван Огієнко, «ніколи не спиняються, а тільки міняються у своїй формі, бо їхня колоніальна імперська істота остається віками незмінною», висвітлено в драмі "За Україну". Зміст твору озкривають заголовки дій: "Совєти все у нас забрали", "Буря", "У в'язниці", "Сибір - це цвинтар України..."

Лейтмотив "Хто вірує, тому сяє сонцем надія" пронизує драматичну філософську поему митрополита "В обіймах страждання".

Найголовніша і найсвятіша ідея українського народу, від давніх віків унаслідувана, - незалежна Українська держава - червоною ниткою проходить через історичну епопею Івана Огієнка "Наш бій за Державність". У цьому творі йдеться про вікопомні національні змагання за соборність України часів гетьмана Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи.

Ніби то про наш час - розділ "Будують Польщу та Москву наші люди" з історичної поеми "Туми" (туми - так звали у XVI-XVIII ст. тих українців, що ставали татарами і служили їм навіть проти України). Бо й справді, мільйони українців працюють нині за кордоном, на Схід і Захід, але тільки не на будівництво рідного дому.

"Мій твір "Наш бій за Державність", - писав Іван Огієнко, - це історична епопея, епопея всенародна, всенаціональна. Його я виношував довгим життям своїм, а писав кров'ю серця свого..." І додавав: "Минулі віки передали наступним поколінням і сучасним бій за Державність священним заповітом...":

І всі глибоко віримо:

Скінчиться Бій за нашу Державність,

Бо Україна - непоборна,

Й вона вбереться в вічну славу,

Як мати вільна і соборна.

Отримав Брусилів з Канади й такі книги свого земляка, як "Українська культура", "Філософські містерії", історично-літературну монографію "Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність", "Історія церковно-слов'янської мови",