Взимку 1939 року Кир Андрей звернувся вдруге посланням “До Української Молоді”. Він пише: “добре робите, що дбаєте про освіту і знання. Бо після християнської праведності та Божої благодаті знання є найбільшою силою, якою людина може розпоряджати” [7, 389].

Вадика повчає, що у світі найважливішим є те, щоб знання було правдою, а не брехнею. Тому, що правдиве знання є силою людини, а неправдиве знання – її недугою, каіцтвом та нещастям. Митрополит повчає, що від первородного гріха людська природа є зіпсута. Пристрасті людини постійно схиляють її до злого, а розумові важко розпізнати правду від неправди. Тому потрібно молоді Божої Мудрості, яка вміє “розрізнити щире золото від фальшивого”. Кир Андрей просить українську молодь вибирати у безчисленній інформації, яка приходить зі світу, яка є потрібною і корисною, та оминати небезпечну та шкідливу. Владика закликає молодь “просити з неба прецінного і Божого дару, яким є мудрість” [6, 376].

Митрополит підкреслює, що молодь добре робить, коли перед навчанням молиться. Власне тоді потрібно просити у Господа Бога про Дар Мудрості. “Про що ж маємо просити перед наукою? Про Божу Мудрість, про той неоцінений дар, що нам Всевишній обіцяв просячим дати. Божа Мудрість – це найкраща, найвища і найцінніша прикмета людського розуму”. Кир Андрей повчає, що коли дитина має дати дар Божої Мудрості, то тоді вона розумніша ніж її вчитель чи вчителька. Ця дитина не має таких знань як її педагог. Однак, якщо ця людина, яка її вчить, не має Божої Мудрості, то така дитина переважає власного педагого цією світлою прикметою розуму – Божою Мудрістю. Ця прикмета ставить цю дитину вище її педагога.

Владика Андрей повчає, що сила розуму і його світло не полягає в тому, щоб знати багато різних подробиць. Сила розуму у тому, щоб глибоко знати те, що є найголовнішим, щоб вміти розрізнити правду від неправди. Митрополит стверджує, що “більше розуму і мудрості має ця людина, яка знає, що земля є кулею і обертається навколо сонця, ніж ця, яка би порахувала на цілому гектарові поля всю траву з корінням” [6, 377].

Кир Андрей радить молитися про Божу Мудрість: “Боже Предвічний, зішли на мене з високого неба Твою святу Мудрість, просвіти нею мій ум, нехай Божа Мудрість поведе мене дорогами правди, нехай стереже мене від ложі і обману! Прошу оце через хресну смерть Ісуса, через Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії. Прошу Тебе, Христе Боже, о той цінний дар! Ти обіцяв його через апостола Якова всім, що будуть, її про нього просити. Хочу бути першим між тими, що будуть просити. Сповни Свою обітницю. Предвічний Боже, і вислухай покірно християнську молитву” [9, 277].

Владика поручає дітям часте прийняття Святих Таїннств. Він стверджує: “В школах не будуть Вам того пригадувати; самі пам’ятайте про це. Свята Євхаристія – це обильне джерело всяких Божих ласк – черпайте з нього для себе, родителів, рідні, свого села і батьківщини” [6, 377].

Митрополит повчає дітей про те, що у Святій Євхаристії приходить до них сам Ісус Христос, який хоче бути гостем у їхньому серці. Коли Євхаристійний Христос приходить у серце дитини, тоді просвічує її душу, очищує від будь-якого гріха і пристрасті. Він наповнює дитину Божими дарами. Кир Андрей пояснює, що цей день, у який людина приступає до Святого Причастя є святим, великим днем. Треба пам’ятати, що до Святого Причастя приступати можна тільки з чистою совістю. Кожний християнин має перед Святим Причастям випробовувати власну совість, тобто, перевірити чи не має будь-якого тяжкого гріха. Якщо немає будь-якого тяжкого гріха, то можна приступити до Святого Причастя, навіть, у той самий місяць після останньої сповіді. До Святого Причастя треба добре приготуватися, тобто постити.

Владика пояснює чому християни приймають до свого серця Святі Тайни: “Приступати до Ісуса Христа не для людського ока, не із звичаю, не тому, що інші так роблять, а тільки тому, щоб приступати до Ісуса Христа, щоб придбати його святу ласку. Священик каже: “зі старахом Божим і любов’ю”, тобто в дусі покаяння за всі свої гріхи і в дусі любові до Ісуса Христа Бога” [6, 377].

Митрополит повчає, що це є страшним гріхом приступати до Святого Причастя в Божій неласці, з тяжким гріхом на совісті. “Святотацьке Причастя – це повторення гріха Юди Іскаріота. Як Юда приступав до Ісуса Христа і в Гетсиманському Саді поцілував Його, а в серці мав зраду, бо поцілунком показував Христа Його ворогам – так і грішник приступає до Ісуса Христа. Віддає Йому неначе поцілунок – той знак любові, яким є Святе Причастя, а в душі зневажає Його та віддає Його пекельним силам, до яких належить душа, позбавлена Божої благодаті” [8, 56].

Кир Андрей просить українську молодь бути обережною, тікати від будь-якого гріха і бути вірним святій Церкві. Він повчає, що зрада батьківщини, своєї Церкви є великим і страшним злочином. Владика просить дітей пам’ятати, що Бог дав їм ту велику ласку належати до святої Католицької Вселенської Церкви. Він закликає їх любити її, бути їй вірними. Старатися, щоб знати науку Катехизму, щоб не опускати щоденних молитов, щоб часто приступати до Святого Причастя, хоч би чотири рази у році. Діти повинні читати християнську літературу. Митрополит просить старших дітей бути зразковим прикладом для своїх