А в наступному пункті Катехизму Католицької Церкви говориться, що у мові християн слово “Церква” означає літургійне зібрання, а також місцеву спільноту, або цілу Вселенську спільноту віруючих. Тобто Церква – це Народ, що його Бог збирає з цілого світу. (…) Вона живе Словом і Тілом Христа. І таким чином сама стає Христовим Тілом [13, п. 752].

Щодо сім’ї Катехизм Катехизм Католицької Церкви має наступне бачення, де зазначається, що: “Християнська сім’я є першим місцем навчання молитви. Основана на таїнстві Подружжя, вона є “домашньою Цнрквою”, в якій діти Божі вчаться молитви, “як Церква”, і бути витривалими у молитві…” [13, п. 2685].

Під виразом “сім’я – домашня Церква” мається на увазі Церкву не як споруду, не як організацію, а як живе суспільство, як спілкування людей з Богом. В цьому значенні всі ми покликані стати Церквою, але ще в більшій мірі це відноситься до сім’ї, як одного із джерел християнського виховання людини. Адже саме в лоні сім’ї людина народжується і виростає у вірі, вчиться відкривати і любити Бога, який сам в собі є сім’єю: чи не затверджено в ньому повнота вітцівства (Отець), синівства (Син) і любов (Дух Святий), тобто все це відношення, котре і створює сім’ю. Ось чому подруги – християни покликані до усвідомлення того, що їхня любов і їх єдність може і повинно бути відблиском любові Трійці.

Благословенна християнська сім’я одухотворена духом благочестя. Дім в якому вона живе направду є аналогією дому Божого і ті що живуть у ньому становлять домашню Церкву. До тієї домашньої Церкви відносяться слова Христа “де двоє чи троє зберуться в моє ім’я, там Я посеред них”. Якщо сім’я дійсно у своєму внутрішньому житті відтворює домашню Церкву, практикуючи чесноти, перебуваючи в єдності з Христом та творячи єдину спільноту дітей Божих у досконалій любові, прагнучи до праведності тоді дійсно така сім’я отримає благословення Боже [Див. 4].

Духовний зміст сім’ї залежить від того, в якій мірі подружжя розуміє його цінність і сакраментальність і на скільки вони живуть цими цінностями, що не може бути обдумане і реалізоване в житті без особистісного відношення до Бога. Це відношення повинно виражатися як у щоденних справах кожного члена сім’ї і у житті загалом, приводячи до створення Церкви в себе дома, або домашньої Церкви.

Святіший Отець Іван Павло ІІ у “Familiaris consortio” вчить, що християнська сім’я покликана будувати Царство Небесне в історіїчерез участь у житті і післаництві Церкви. Адже так як Церква спільнота, що вірує і євангелізує, є священним народом – царським священством, яке бере участь у владі Христа – найвищого пастиря, також і християнська сім’я включена в Церкву – у священний народ. Завдяки таїнствам Хрещення, Миропомазання і Подружжя, вона є постійно оживлювана Христом і покликана Ним до діалогу з Богом через життя у таїнствах, жертовність та молитву. Папа наголошує, що саме це є священним завданням сім’ї [Див. 16, 112].

Папа Павло VI наголошує: “Сім’я, як Церква повинна бути тим простором, в якому передається Євангеліє із якого Євангеліє випромінюється. Отже, в затишку тієї сім’ї, яка усвідомлює це завдання, усі її члени голосять і приймають Євангельську благовість. Батьки не тільки передають дітям Євангеліє, але можуть прийняти від них глибоке переживання того ж Євангелія” [1, 58].

“Батьки – це головні “священнослужителі” домашньої Церкви, котрі “співслужать” у потрійному служінні Христа, як Священика, Пророка і Пастиря. Вони перші звіщають Євангеліє своїм дітям, в очах яких вони повині стати першими свідками любові, вірності і милосердя Божого. Саме вони повинні наповнити сім’ю християнським духом і Євангельськими ідеалами: цінністю жертви, великодушності, служіння, солідарності. До батьків належить створити таке сімейне середовище, оживлене любов’ю та пошаною до Бога і людей, що сприяло б повнокровному вихованню дітей, індивідуальному та соціальному” [5, п. 3]. Беручи до цваги вище представлені ідеї Учительського Уряду Церкви доходимо до висновку, що сім’я є першою школою, в якій молоді люди навчаються і пізнають ціль подружжя, його завдання.

Доцільно було б на завершення згадати слова папи Івана Павла ІІ, що “Отак сім’я хрещених, зібраних разом у Слові і Таїнстві, як домашня Церква, стає так як і велика Церква, вчителькою і матір’ю” [1, п.38].

1. 2. Роль суспільства в формуванні молоді до подружнього життя

Ієрархія цінностей, яка притаманна суспільству, як ніщо інше впливає на формування особистості та задає певні напрямки для освіти, яка мала би бути тим інструментом у руках суспільства, за допомогою якого молоде покоління готується до вступу та нормального функціонування у суспільстві [Див. 23, 103].

Тому головною ціллю виховання до взаємної любові є подання об’єктивної оцінки програм статевого виховання у школі. Очевидним є те, що українське суспільство справді потребує радикальних змін у сфері статевого виховання, що дозволить йому зберегти свою ідентичність у найкращих її проявах та сприятиме в подальшому його нормальному розвитку. Саме школа повинна би спричинитися до вирішення цього питання. Адже освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і