З цієї перспективи є доцільно опублікувати “Посібник пастирської праці з сім’ями”, де слід відобразити і підкреслити нагальні потреби для покращення пастирської діяльності, зокрема вказати на шляхи повернення християнської ідентичності подружжю і сім’ї, щоб сім’я стала тим, чим вона є: спільнотою осіб, яка стоїть на сторожі людського життя і віри, першою і життєдайною клітиною суспільства, віруючою і євангелізуючою спільнотою, справжньою “домашньою Церквою, центром Євхаристійного сопричастя і церковного служіння”, “покликаною до проголошення, літургійного святкування і служіння Євангелії життя” [10, 95].

З вище сказаного випливає, що укладення єпархіальних і парафіяльних програм разом з пасторальними планами, в яких надається першість пастирській опіці сім’ї, яка збагачує усе церковне життя, передбачає, що обов’язок дошлюбного формування займає свою нішу і знайде подальший розвиток, спираючись на результати оцінки найкращих практичних досягнень, разом із їх використанням в рамках обміну досвідом між єпархіями і Єпископськими Конференціями. Для складання таких програм важливо знати наявні форми катехизації і виховання підлітків та юнацтва до різноманітних видів християнського покликання і християнської любові, а також розглянути можливості залучення подружніх пар, які відзначаються зрілою християнською вірою, у процес дошлюбного виховання. Також, слід враховувати найкращий досвід творення відповідної духовної і культурної атмосфери для наречених в період приготування.

Підготовку до подружнього життя слід поєднати із нагальною вимогою євангелізації сучасної культури, яка повинна проникнути до самих її коренів, торкаючись усього, що стосується інституту сім’ї. Ця підготовка становить один із аспектів євангелізації, тому Іван Павло ІІ підкреслює: “Сім’я – серце нової євангелізації”. Саме дошлюбна підготовка є “завданням подружніх пар, котрі покликані передавати життя на підставі щораз кращого усвідомлення значення прокреації” [21, 207].

Ось чому ті, хто збирається вступити в цей священний подружній стан, як і ті, хто дбає про християнське виховання молоді, повинні приділити велику увагу майбутньому, прямувати до добра, запобігати злу. Необхідно вже від раннього віку виправляти невпорядковані схильності, зміцнювати добрі помисли та сприяти їм, а передовсім необхідно просвічувати розум дітей та молоді вченням, яке походить від Бога та зміцнювати серця засобами благодаті.

2.3. Методика катехитичної зустрічі з нареченими

Навчання за курсом “Безпосереднє приготування до святого таїнства Подружжя” дає можливість нареченим: краще вивчити основи християнської віри; краще пізнати один одного; обговорити і обдумати основні теми, котрі стосуються природи і сутності подружжя та родинного життя; усвідомити сутність та зміст святого таїнства Подружжя; визначити роль сім’ї у житті Церкви; без поспіху прийняти остаточне рішення про одруження [Див.2, 8].

Цей курс містить 19 зустрічей напротязі одного, двох або трьох місяців (залежно від кількості зустрічей на тиждень). Для проведення цього курсу пропонується група, що складається з таких осіб як: священика – відповідальний за цілий курс, лікар (християнин) або особа з відповідною освітою, психолог (християнин), подружня пара аніматорів, та юрист (християнин).

Погляд на подружжя не може бути надто спрощеним, а тим більше не можна розглядати його незалежно від загального покликання до спасіння хоча б тому, що Подружжя – це одне із семи святих таїнств, котрі даються Церкві від Бога наче засоби до спасіння вірних. Ті, що приймають святе таїнство Подружжя, єднаються з Ісусом Христом, а через Нього, єднаються між собою. Подружжя, яке не шукає єдності на рівні духовному, обмежує пошуки єдності на інтелектуальному рівні, або на рівні тільки почуттів. Правдива подружня любов полягає в тому, щоб любити другого так само, як любить його Бог. А любов – це дар самого себе, це зречення свого “Я” для того, щоб ущасливити іншого [Див.18, 89].

Важливо також було би наголосити, що подружня любов – це безустанна зустріч двох осіб, різних і цінних, неповторних, які взаємно себе відкривають, пізнають, підтримують, захищають; шлюб – це початок, старт, метою є звершення подружжя; треба піклуватися про свої відносини, добре спілкування, розв’язання проблем, конфліктів, підтримку другої особи, прояви ніжності, увагу, треба підтримувати взаємний контакт, розмови. Але подружжя не раз перешиває у своєму розвитку періоди охолодження почуттів, після чого наново і по іншому відкривається краса другої особи. Про прояви любові треба піклуватися, день шлюбу це не вершина подружньої любові. Тому не слід бажати молодятам, щоб “завжди любилися як сьогодні”, бо це означає стагнацію, а не ріст любові [Див. 24, 90].

В одній із зустрічей подаються правила подружнього життя.

Першим правилом, яке повинні знати наречені – це є спільна молитва та спільна участь у Божественній Літургії. Це випливає з того, що подружжя – це спільна і одночасно індивідуальна спільна подорож до Царства Божого, зростання в любові, пошані й вірності, духовна боротьба двох подругів проти злого. Не всі, на жаль, хто взяв шлюб в Церкві, усвідомлюють що потрібно співпрацювати із даром святого таїнства Подружжя. Подібно, як і таланти: можна розвинути, або закопати. Так є із духовним життям: або буде розвиватися, або спадати. Єдність Бога і людини в таємниці втілення є іконою єності в подружжі. Першочерговою метою таїнства Подружжя є єдність з Богом. Бо без цієї єдності не може бути правдивої єдності з другою людиною. “Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного!” (Йо. 13, 34). Співпрацювати