Друге правило подружнього життя є спільний домашній стіл. Тут не мається на увазі тільки виключно спільний обід, але також спільне розв’язування проблем: діалог (молитва до і після діалогу); спільне клопотання про дім і все, що в ньому; спільне виховання дітей; спільний відпочинок; спільна праця (здобуття засобів для прожиття) [Див. 2, 121].

Подружнє життя складається із малих речей, які є великими (в перспективі). Подружжя є вцілості духовне, тому нічого із цієї духовності не можна занедбати чи викинути. Часом люди падають в спокусу протиставляти духовне життя спільному життю.

Третім правилом подружнього життя, яке повинні знати наречені є подружнє ложе.

В подружжі зразковим є заховуватись як Христос і Церква – нерозривно. Подружжя не може існувати, якщо кожен із подругів не віддасть свого життя другому – це власне означає: “Будьте піддані один одному в Божому страсі”.

Якщо подруги чинять кожен свою власну волю, то нема в такому подружжі спільної думки, і це веде до розпаду. Коли подруги стараються виконувати волю Того, хто нас покликав до життя і послав свідчити Його любов, тоді обоє подругів розвивають відносини до Бога і взаємне щастя. Натомість, якщо один із подругів чинить волю Божу, а другий свою власну, тоді той, хто довірився Богові, повинен із ще більшою любов’ю і відвагою сприяти наверненню другого, молитися з вірою, покладати всю свою надію на Бога [Див. 23, 54].

Християнське подружжя – це не є якась умова, укладена між двома сторонами, в якій кожна зі сторін очікує на задоволення власних користей. Воно також не є регульоване логікою, “за будь-яку ціну оборонити себе”, але є входженям двох осіб в Союз із Богом, в якому очікується здійснення Божого діла єдності завдяки зруйнуванню муру егоїзму принаймні в одному із подругів. Подруги повинні знати що для того, щоб любов переросла в подружжя, вона повинна перерости з любові, яка опирається на особистісні якості та характеристики іншої особи, в любові особи як такої. Любов повинна перейти від любові певних особистісних якостей та характеристик особи до любові особи, в якій це все знаходиться [Див.16, 125].

Подружня любов починає існувати лише тоді, коли подруги віддають себе один одному в момент шлюбу. Отже, до цього моменту не існує подружньої любові, якою б сильною та глибокою ця любов не була. Лише тоді, коли подруги сповнюють акт віддання себе заради свого подруга чи подруги, вступаючи у святе таїнство Подружжя, щойно тоді має місце подружня любов. Через те подружня любов є невід’ємною від самого подружжя як інституції. Подруги посвячують себе подружньому союзу і всьому що з цього виходить, - це є вимога самої подружньої любові [Див. 2, 206].

Важливо також майбутнє подружжя приготувати до майбутнього буденного життя. Тому, що впродовж всього нашого життя нас оточують дуже багато різних людей. В силу різних обставин ми контактуємо з ними. Це можуть бути стосунки на місцях праці, приятельські відносини, родинні зв’язки або спілкування і знайомство з раніше невідомими нам людьми. Наше спілкування і поведінка по відношенню до людей, які нас оточують, в великій мірі буде впливати на наше подружнє щастя. Тому важливо, вже зараз чітко зрозуміти для себе, якою саме повинна бути наша настанова і поведінка по відношенню до оточуючих нас людей.

В рамках безпосереднього приготування наречених до святого таїнства Подружжя пароху рекомендується провести зустріч з батьками наречених. Це є унікальна нагода для реалізації душпастирського завдання Церкви щодо катехизації дорослих. Попри те є ще інші причини, які спонукають до такої зустрічі. В багатьох випадках, коли Церковний Трибунал розглядає справи щодо уневажнення шлюбу, на поверхню виходить той факт, що однією з причин краху у подружньому житті є невдале втручання батьків у подружнє життя своїх власних дітей [Див. 2, 202].

Батьківська участь у житті своїх дітей – це найперше щиро молитися за їхнє подружжя вже відтепер, щоб Бог дав їм ласку плекати правдиві цінності та взаємовідносини з Богом, щоб Бог був присутній в їхньому житті та щоб ніколи їх не покидав. Там де є Бог, там є любов, милосердя і доброта. Там є взаємопрощення, взаємопорозуміння, мир і спокій. А подруги в свою чергу є покликані молитися за батьків кожного Божого дня, дякувати Богові за дар, що вони привели їх до життя та виховували їх. Але щоб ця молитва була почута, батьківські особисті взаємовідносини з Богом повинні наладнатися. Якщо вони перебувають в стані смертельного гріха, тоді їх співучасть у святому таїнстві Подружжя стає до певної міри святотацтвом. Якщо це святотацтво є свідомим, між нами і Богом постає велика прірва. Щоб цього не сталося, ми вже тепер повинні переусвідомити свої стусунки з Богом. Батьки повинні робити це заради добра і щастя своїх власних дітей.

Християнське подружжя з чисто людського погляду, виглядає як несправедливе, нелогічне, а навіть абсурдне. Бо треба було б досягти свого, показати свою правоту. Деколи це робиться навіть під виглядом добра для другого,