Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що існує тільки один бог—Аллах; що Мухаммед був його посланцем-пророком; що до нього бог посилав людям і інших пророків —це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухам-мед вищий за них; що існують ангели і злі духи (джини), хоча ці останні, що перейшли в іслам з давньоарабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю; що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають відплату за свої справи: праведні., котрі шанують бога, насолоджувати-муться в раю, грішні й невірні горітимуть у пеклі; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед визначив її долю.

Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими моральними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить. Як іудейський і християн-ський боги, Аллах без жодної розумної причини наперед прирік одних людей на праведне життя і майбутнє блаженство, інших —на беззаконня і загробні муки... А втім у Корані, як і в Євангеліях, бог багатократно іме-нується ласкавим, милосердним. Найважливіша ж якість Аллаха—це його безмежні могутність і велич. Тому й найважливіша догматична і моральна вимога в Корані — це вимога повної, безумовної покори людини волі Ал-лаха.

Наскільки проста догматика ісламу, настільки ж прості і його практичні та обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного: обов'язкова п'ятикратна молит-ва щодня в усталені години; обов'язкове обмивання перед молитвою та в інших випадках, після будь-якого «забруднення»; податок (закят) на користь бідним, фактично — на користь духовенству, щорічний піст (ураза, в десятому місяці — рамазані) протягом усього місяця; паломництво (хадж) до священного міста Мекки, що його правовірний мусульманин мусить здійснити хоча б раз у житті.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним та ін. Нездійсненних моральних вимог в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У сімейній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка—підневільна істота, яку створив Аллах для втіхи чоловіка. Водночас у Корані визнаються люд-ські й громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майно-ві права жінки—право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і суспільне життя му-сульман, політика, правові відносини, суд, культурний уклад —усе це має цілковито підлягати релігійним зако-нам. У попередні епохи в мусульманських країнах спо-стерігалося повне зрощення державної та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спад-коємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував повністю в руках духовних осіб. І кримінальне, і цивільне право ґрунтувалися на релігій-ному законі —шаріаті. Слідкували за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови.

Тому й мусульманське духовенство виконувало й ви-конує скоріше світські, ніж суто релігійні функції. Мулла, що перебуває при мечеті,—це, власне, учитель у церковній школі. Каді—суддя, знавець шаріату. Муф-тій — вищий духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату. Улем—учений богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духо-венства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам — визначний богослов, він же радник володаря. Роз'яс-нення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незапе-речним законом.

Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно релігійним. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи — медресе являли собою своєрідні духовні академії. У них студенти вивча-ли Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання. Мова викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.

У Корані відсутнє представлення про людину як “венець утвору”, а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим більше ноосфери - сфери людського розуму.

Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини передував акт створення їм янголів і джинів, його небесної крилатої опори. У сурі “Янголи” про це сказано: “Хвала Аллаху, творцю небес і землі, зробившему янголів посланниками, що володіють крилами подвійними, потрійними і четверними. Він збільшує в утворі, що йому завгодно” (К., 35:1); він “створив джинів з чистого вогню” (К., 55:14); “з вогню пекучого” (К., 15:27).

І все-таки акту створення людини Аллах, судячи по викладеному в Корані стародавньому арабському сказанню, додає особливе значення. Навіть після того як їм був виліплений свого роду манекен людини і залишилося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій вчинок з раніше ним створеними багатокрилими помічниками.

Деякі з новітніх коментаторів намагалися вбачити у цьому “обговоренні” ознаку особливої демократичності всевишнього.

Тим часом, якщо виходити з Корана, це “обговорення” чи “рада”, “бесіда”, “змагання” з “верховним сонмом” ангелів виглядає дуже деспотично.

У всякому разі, у цьому “обговоренні” не почувалося якої-небудь терпимості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши єдиного, що заперечував, відразу суворо покарав його.

Коран у декількох сурах повертається до цього епізоду, але щораз

викладає усього лише