У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив: “Заборонив вам ваш Господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи ангелами не стали вічними” (К., 7:20).

Лише після “гріхопадіння” своїх створень Аллах виявив завзятість. У 20-й сурі, слідом за нейтральним аятом 120 (“Потім обрав його господь і простив його і повів прямим шляхом”) читаємо: “Він (Аллах) сказав: “Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу! А якщо прийде до вас від мене посібник - те, хто піде за моїм посібником, той не зіб’ється і не буде нещасливим! А хто відвернеться від спогаду про мене, у того, воістину, буде тісна життя! І в день воскресіння зберемо ми його сліпим”... Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!” (К., 20: 121-123, 127).

Достаток у “слові Аллаха” подібних настроїв, зв’язаних з обіцянками близьких змін у житті арабів і настанням “кінця світу”, світопредставлення, привело окремих дослідників до висновку про те, що Коран (за винятком тих його місць, що мають законодавчий характер і за часом свого походження є більш пізніми) є новий “Апокаліпсис”, “одкровення про кінець світу”.

Як ми знаємо, у Корані дійсно говориться про “годину кінця світу” і про те, що він є близьким. “Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержала розплату за те, про що намагається!” (К., 20:15 - 16).

Однак історія підтвердила, що не мотиви, зв’язані з чеканням кінця світу, що містилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали і піднімали народ на боротьбу проти погрози чужоземного ярма, за об’єднання арабських пологів і племен, не вони відбивали процес.

Безнадійність, розпач, думки про те, що порятунок і воздаяння прийдуть після смерті, ніколи не піднімали на боротьбу, не служили надійною підтримкою людям. Якщо вважати, що “життя найближча”, то є єдина земна дійсність, “тільки користування оманне”, як написано в Корані (К., 57:19-20), те чи коштує за обман боротися? Коран же цю думку ще підігріває домислом про те, що, “хто бажає посіву для ближньої (інакше кажучи, земного життя)... немає його в останній (посмертної) ніякої долі!” (К., 42:19).

“Люди! - застерігає Коран. - Бійтеся добродії вашого і страшитеся дня, коли батько не відшкодує за дитину і породжений (від нього) не відшкодує нічим за свого батька! Воістину, існування Аллаху - істина; нехай же тебе не зваблює життя найближча...” (К., 31:32-33), - це єдине земне життя.

Характерною рисою численних закликів Корана до віри в посмертну долю, що може бути два шляхи - добрий і злий, прекрасний і огидний, є те, що мислиться як воздаяння за земні справи людей; що буде - залежить від поводження, учинків, переконань, дій людини.

У доісламських культах арабів подібної віри в скільки-небудь розробленому виді не було. З чужоземних релігій це знаходимо тією чи іншою мірою в християнстві й іудаїзмі і більш чітко - у зороастризмі, якому близькі і деякі картини потойбічного “життя”, намальовані в Корані.

Для того щоб араби повірили в ці обіцянки, як видно з Корана, проповідники його “істин” повинні були прикласти чимало енергії. Їм насамперед було необхідно переконати людей у тім, що їх постійні життєві спостереження, їхній досвід, що свідчать про те, що тіло, що розпалося після смерті, що змішалося з землею, розсіяне, розпилене по піску і т.п., неможливо відновити, - неправильні.

“У всякого народу - своя межа і коли прийде їхню межу, то вони не сповільнять ні на годину і не прискорять... Хто ж кривдніше того, хто вигадав на Аллаха чи неправда вважав неправдою його знамення? Цих осягне їхня доля з книги (тобто визначене покарання). А коли прийдуть до них наші посланці, щоб завершити їхнє життя, вони скажуть: “Де ж ті, кого ви призивали крім Аллаха?” Вони скажуть: “Утратилися від нас!” І засвідчать проти самих себе, що вони були невірними. Він (Аллах) скаже: “Увійдіть серед народів, що пройшли до вас із джинів і людей, у вогонь!” Кожен раз, як входив один народ, він проклинав йому подібний. А коли вони зібралися всі там, те іншої сказав про перший: “Господи! Ці збили нас, пішли ж їм покарання подвійне з вогню”. Він (Аллах) сказав: “Кожному - подвійне, тільки ви не знаєте!” І сказав перший іншому: “У ви не було переваги перед нами; укусите ж покарання за те, що ви придбали!” (К., 7:32, 35-37).

Такі “гуманні” відносини між людьми, навіть цілими народами, виховували Кораном. Для досягнення більшого ефекту, писавший один з аятів 7-й сури прибіг навіть до відомого євангельського виречення, утім, близькому образам аравійської дійсності: “Воістину, ті, які вважали неправдою наші (Аллаха) знамення і звеличувалися над ними, не відкриються їм ворота неба, і не увійдуть вони в рай, поки не увійде верблюд у голкове вухо (порівн. євангелія від Матфея, гл.19, с.24; Луки, гл.18, ст.25; Марка, гл.10, ст.25). Так відплачуємо ми грішникам!” (К., 7:38).

У рай же, де “течуть ріки”, “прийшли посланці добродії... з істиною, і було виголошено: “От вам - рай, що даний вам у спадщину