РЕФЕРАТ

На тему: Релігія – духовна культура

План

1. Види духовних культур

2. Місце релігії у духовні йкультурі

Для правильного розуміння ролі релігії у системі духовної куль-тури необхідно з’ясувати сутність духовної культури.

Культура — це специфічній спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільна значущих матеріальних і духовних цінностей. Розрізняють матеріальну та духовну культури.

Матеріальна культура охоплює широку сферу матеріального виробництва знаряддя й засоби виробництва, техніку, техно-логію, інформатику, комп'ютеризацію, засоби споживання, роз-поділ матеріальних благ.

Духовна культура містить усі норми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику право, мистецтво, міфологію, знання. Загалом — це реалізація сутнісних сил людини. Вони відіграють величезну роль в освоєнні й перетворенні природ-ної та соціальної дійсності.

Отже, культура пов'язана .з людською працею над задоволен-ням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності.

Таким чином, у культурі немає нічого божественного чи над-природного, її розвиток зумовлений не релігією і не свідомістю, а творчою працею. Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історич-них умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцін-ності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення.

Релігія — це передусім система духовної діяльності людей. Її специфіка визначається спрямованість цієї діяльності на ілюзорний об’єкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення почуттів і вольових процесів При ньому релігійні вірування впливають на поведінку людей, реалізуються практичністю в їх культурних діях

За Марксом, релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі, спіритуалістичним питанням його честі, ентузіазмом, моральною санкцією, його теоретичною компенсацією, всезагальною підставою для втіхи й виправдання. Як свідчать сучасні релігієзнавці, релігійний комплекс містить 60—65 відсотків світських питань. Проблеми науки, філософії, моралі, права, мистецтва розглядаються крізь призму релігії, що й робить релігію досить стійким елементом духовної культури.

Будь-яка культура в основному має дві сторони, чи два елементи: репродуктивний, тобто просте відтворення культур-них цінностей, копіювання вже досягнутого, й продуктивний— творчий елемент, який передбачає створення чогось нового, прогресивнішого.

Релігія пов'язана з репродуктивним елементом культури. Релігійні уявлення та обряди за своєю сутністю вельми консервативні й чинять опір будь-яким змінам. Останнє пояснюється тим, що релігія претендує на абсолютну істину, декларує вічність своїх догматів. Догматичність релігії підтримується й закріплюється церквою, яка вимагає від віруючих суворого підпорядкування її канонам. Релігійний культ, у свою чергу, виробляє у віруючих певні стереотипи свідомості й поведінки. Інакше кажучи, копію-ються, повторюються, відтворюються стереотипні духовні цінності.

У будь-яких суспільно-економічних формах релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою.

Проте домінуюча роль християнства в культурі цієї доби аж ніяк не свідчить, що тогочасна духовна культура зводилася лише до церковної, релігійної культури. Культурологічні дослідження свідчать, що крім офіційної християнської культури в середні віки у Західній Європі й на Русі існувала і народна культура. Ця культура суттєво відрізнялася від церковної культури, а в деяких проявах була навіть ворожою християнству. Такою, наприклад, була так звана сміхова культура середньовіччя. Вона мала обря-дово-видовищну форму й містила святковості карнавального типу в Західній Європі, дійства скоморохів па Русі. Ця культура була притаманна соціальним низам. У ній висміювались і пародіювались існуючі соціальні порядки, релігійні норми, церковні канони та обряди.

Важливо з'ясувати вплив релігії на розвиток культури в ціло-му. Одним з головних критеріїв оцінки такого значення є характер впливу релігійного комплексу на людську особистість. Чи сприя-ла релігія впродовж тривалої історії розвитку особистості, зба-гаченню її знань, удосконаленню вмінь і здібностей, розширенню та піднесенню духовних потреб й інтересів людини? З наукових позицій відповідь на це запитання буде негативною. Однак це потребує додаткових пояснень.

Досліджуючи вплив релігії на духовну культуру, слід розрізня-ти ядро релігії та її складові елементи.

Ядро релігії — це віра в надприродне, яка в нових поколіннях відтворюється копіюванням, повторюванням. Проте функціону-вання релігії в суспільстві містить і діяльність церкви у сферах нерелігійних: освіті, філософії, мистецтві тощо. Богослови твер-дять, що релігія в добу середньовіччя сприяла збереженню писем-ності, мистецтва, філософії, що монастирі тоді були головними центрами духовної культури. Однак йдеться по суті про нерелігійні функції церкви. Внаслідок хрещення Русі православні бо-гослови висунули тезу, за якою прийняття християнства є осно-вою розвитку писемності, поширення візантійської культури. Проте слід врахувати, що християнство на Русі — це чужа релігія, духовне закабалення корінного населення. На перший план воно висунуло ідею людського страждання й проголосило останнє ви-щою моральною цінністю для людини. Християнство виступило проти людського розуму як головного джерела істини, насаджува-ло сліпу віру й містику. Вважати це кроком уперед у розвитку культури — досить проблематично, більше того, неправильно. Якщо ж прийняти богословську тезу, що християнство принесло на Русь культуру й освіту, то слід припустити, що наші предки не мали й дохристиянської культури.

Вельми складна проблема — вплив релігії на розвиток мис-тецтва, який дуже суперечливий. Відомо, що іслам істотно загальмував розвиток образотворчого мистецтва, забороняючи зоб-ражати людину. Православ'я не сприяло розвиткові скульптури та художньої самодіяльності. Мистецтво тривалий час розвива-лося у зв'язку з релігійними потребами.

Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові «культурного