Православ'я (308 млн. віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков — Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпр-ська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Че-хії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 ав-тономних церков: Синайська, Фінляндська, Японсь-ка, Критська і Естонська.

Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, за-тверджений на перших двох Соборах 325 і 381 pp.

Особливої уваги церква надає наверненню неофі-тів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле — одружені парафіяльні священики.

Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим образом передається невидима Благо-дать Божа" Православна церква визнає сім таїнств:

1) Хрещення, 2) Миропомазання, 3) Сповідь, 4) Причастя, 5) Оливо помазання, 6) Священство, 7) Шлюб.

Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення. Слово "охрещений" рівнозначне слову "християнин".

Обряд скроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурю-ванні в неї давати йому ім'я.

1. Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти — окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у "святу воду". Цією дією нібито змивається "первородний гріх", наслідуваний дитиною від "пра-батьків людства", що відкриває перед нею перспек-тиву спасіння.

2. Миропомазання — передавання хрещеному "благо-даті Святого Духу" змазуванням йоґо ароматичною речовиної) — миром.

Обряд змазування тіла оліїстими речовинами ви-ник, звичайно, набагато раніше, ніж християнство. Люди вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті засто-совували помазання при освяченні жреців, змазу-вали голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.

Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропо-мазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах хрещення і миропомазання здійснювалося лише на Пасху. Таїнство миропома-зання виконували, як правило, над немовлям.

3. Сповідь — спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога. Джерела таїнства покаяння, або сповіді, — в первісних віруваннях про зло і гріх як "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промов-ляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст. — замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.

4. Причастя, або євхаристія, — з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло й кров Христа. При-чащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подяч-ну жертву" і "прилучається до божественного єства". У деяких протестантських церквах і сектах (євангель-ські християни-баптисти, адвентисти, менноніти, п'я-тидесятники та ін.) специфічною формою причастя є хлібопереломлення. На відміну від православ'я та ка-толицизму, вони вважають причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духовну єдність вірую-чих у їхній вірі у друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя є ті самі ста-родавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм її сили, вла-стивостей. З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язав-ши його з вченням про викупну жертовну смерть Ісуса.

5. Єлеосвячення, або соборування, — помазання хво-рого освяченою олією — єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, єлеосвячення зцілює немочі ду-ховні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї єлеосвячення здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душев-ними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство єлеосвячення в православній церкві спо-чатку здійснювалося сімома священиками. Вони за-палювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім, сім раз змазували єлеєм хворого. Те-пер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, вбереглися сім прохань за хворого, сім мо-литов і т. п.

6. Священство — посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього стає посередником між Богом і людиною.

7. У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням право-славних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем Божим", передає одружу-ваним "благодать одностайності" в народженні й ви-хованні дітей.

Обряд священства існував і у дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період ут-вердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрар-хії — священновладдя церковних чинів зверху донизу. Католицька церква встановила свою, власну ієрархію за феодальним зразком. Те саме можна сказати і що-до православ'я. У протестантизмі священновладдя спро-щене. Всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужи-тель першого ступеня. Він бере участь у бого-служінні, прислужує при таїнствах, але не має пра-ва робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і