матерії, або переступають моральний закон у важкій матерії, але без повного знання чи цілковитої згоди” [2, с.439]. Гріх легкий чи іншим словом повсякденний, не віддаляє людину від її основної мети, тобто від Бога. Через нього не втрачається духовне життя, оскільки матерія гріха не є важлива. Коли людина нагромаджує легкі гріхи, то це не означає, що вона робить тяжкий гріх, за тієї умови, що їх величина не збільшується і не стає тяжкою .Щоб дізнатися чи людина скоїла легкий чи тяжкий гріх потрібно брати під увагу совість людини. Трапляється так, що людина зробила якийсь вчинок, який є важким, але вона зробила його ненавмисне чи несвідомо.
Теофан Затворник каже: “Кожний гріх тяжкий, бо засмучує Бога. Однак є різні ступені тяжкості гріхів, наскільки різні, що деякі гріхи здаються легкими у порівнянні з іншими” [17.c.156]. За Теофаном гріх може вважатися легким при наявності чотирьох обставин: 1) не знання, 2) неуважності, 3)через порівняння з іншими, більш тяжчими провинами, 4) з огляду на більшу легкість навернення грішника. Третя причина вказує на тяжкість або легкість “матерії” гріха [пор.17,с.156].
Легкий гріх послаблює любов. Він так діє у душі, що створює прив’язаність людини до земних благ, до матеріальних речей. Він створює
перешкоду у дальшому поступові душі у виконанні чеснот і практикуванні
духовного життя, а також заслуговує на тимчасові покарання. Коли людина
не позбудеться легкого гріха, то поступово він приведе її до вчинення тяжкого гріха, оскільки довгий час перебуваючи в гріху людина робиться злою, зачерствілою. Повсякденний гріх позбавляє її багатьох благ. Він послабляє її бажання і прагнення чинити добро, послаблює її волю. Святи Тома Аквінський робить порівняння: “Як хмари стримують тепло сонячних променів, так повсякденні гріхи послаблюють вогонь Божої любові” [18,с.369] .
За повсякденний гріх на людину чекають тимчасові кари, або вже тут, на землі, або після смерті, в чистилищі. У святому Письмі знаходимо приклади таких кар за цей гріх: коли Захарій онімів, тому що не повірив Ангелу (Лк.1,20), Мойсей не потрапив до обіцяної землі, тому що засумнівався, в Божих словах (Лев.20,10) [пор.18,с.369]. Господь карає за легкий гріх тимчасовим відлученням від Свого Царства та тяжким покаранням в чистилищі. З цього можна побачити, що повсякденний гріх є значущим злом. Із цього зла людина повинна як найшвидше визволитися. Для того, щоб не впасти у гріх легкий вона повинна чувати над почуттями та уявою, поборювати себе, умертвлятися в малих речах.
1.2.Боротьба з недосконалостями
Для того, щоб бути у приязні з Богом, щоб з’єднатись з Ним у Його Царстві, людині потрібно кожного дня вдосконалювати своє життя вже тут, на землі. Є багато середників, які допомагають їй дійти до досконалості, але також є багато і таких, які відвертають її від неї. З цими недосконалостями слід дуже сильно і наполегливо боротися. Бо якщо не звертати увагу на них, то людина може попасти в їх “полон”, з якого дуже тяжко вирватися, а то й взагалі неможливо.
Розсіяння та недбальство – це ті недосконалості, які найбільше опановують людину, тому що приходять зненацька і відвертають її увагу від Того, Хто є Найголовнішим у її житті.
1.2.1. Розсіяння.
Розсіяння – “ це гадки, уяви, почуття й бажання, які займають нашу увагу довше як повинні” [10, с. 313]. Воно робить людину неуважною чи під час якоїсь роботи, чи то в розмові з кимось, чи у молитві. Розсіяння приходить до людини спонтанно, так, що вона навіть того сама не зауважує, лише тоді, коли “зловить себе на думці”. Коли людина під час розмови з іншими є розсіяною, то згодом, “отямившись” не пам’ятає , що хотіла сказати та, що їй говорили, не знає, що робить та до кого говорить. Звісно така людина перед іншими почуватиме себе ніяково. Якщо так незручно вона почуває себе перед ближніми, то як же вона має почуватися, коли буде розсіяною у розмові з Богом, під час молитви? В часі усної молитви розсіяння “може торкатись слів та їх змісту; воно може торкатись – глибше – і Того, до Кого людина молиться” [2,с. 619]. Це відноситься не тільки до усної молитви, але й до розважань чи розумової молитви. Ця розсіяність є наслідком деяких занять людини чи досвідів, які вона колись давніше мала у своєму житті. Звісно людина мусить присвятити свою увагу деяким особам, справам чи обов’язкам , але все ж таки займатися цим не потрібно дуже довго, тому що вона має обов’язок супроти своєї душі .Вона повинна дати нагоду своїй душі побути певний час у присутності Бога-Творця, який створив її і є джерелом її життя.
Для того, щоб провадити духовне життя потрібно позбутися розсіяності. Та, щоб позбутися її не вистачає тільки на неї нарікати, але треба й боротись проти неї. Коли людина почне не думати про ті речі, які припали до її серця і почне просто – напросто їх відганяти від себе, то тим самим вона поволі усуватиме свою розсіяність. Відганяючи її від себе, людина звертає свою увагу на Спасителя. Потрібно також просити Його про відкинення розсіяності коротенькими молитвами до тих пір, поки вона не відступиться. Просячи про це людина може бути певною, що її молитва буде вислухана, але тільки в тому випадку, коли вона дійсно
