Мирослав Іван кардинал Любачівський наводить дуже гарне порівняння щодо не уважності. Він так говорить : “Розважмо якби ми дуже уважно приготовлялись до аудієнції зі Святим Отцем чи якимось президентом держави. Дні а той тижні перед побаченням ми приготовляли б собі привітання чи промови, що їх ми мали б до тих визначених осіб звернути… Протягом самого прослухання - аудієнції ми не думали б про ніщо інше, як про те, що ми собі до прислухання наперед приготували, а якби ми уважно слухали, що ті високопоставлені особи мали б нам сказати?.. А тепер подумаймо, до кого ми говоримо, коли звертаємось у молитві до Господа Бога? Це ж наш Бог і Творець, єдина найсвятіша, безмежно досконала Особа, від якої ми повністю залежимо” [10,с.314]. Кардинал Любачівський дав приклад, як людина повинна зосереджувати свою увагу під час молитви. Також треба наслідувати святих, які дуже пильно старались оминати всякі не конечні розсіяння. І від них вона повинна навчитися звертатися до Спасителя, розважати над Його добротою і опікою над нею. Бо тільки Він має владу віддати їй радощі неба, а також і засудити на не виносимі терпіння пекельного вогню.

1.2.2. Недбалість.

Тоді, коли людина належно не виконує своїх обов’язків , вона є недбалою. Ця недбалість може спричинитися до значних ушкоджень чи втрат як для самої людини, так і для інших. Недбалість заважає людині йти дорогою, що веде до досконалості, яку вона може здобути через належне виконання своїх обов’язків, через уважну молитву, через дотримання Божих Заповідей, через любов до ближнього і до Бога та багато інших речей. А от коли людина відкладе одну із цих речей, без поважної на те причини, на пізніший час, то вона відразу ж “падає в обійми” недбалості, тому що пізніше виконати своє завдання належним чином вона не зможе. Зробивши це тільки один раз, зробить і вдруге, і в третє і таким чином зійде з дороги досконалості, а зійшовши віднайти її дуже важко і потребує великих зусиль.

Для того, щоб не втратити Божої ласки в душі людині потрібно боротися із цією недбалістю, а саме: слід уникати надмірної цікавості, розвідування, що там, що тут; пустих розмов; будь-якого прив’язання до чого – небуть земного. Никодим Святогорець щодо дбайливого виконання праці так радить “...скріпивши серце берись спочатку за одне діло й роби його зі всією старанністю так, якби інших зовсім не існувало й зроби його спокійно. Потім таким чином зроби й з іншими ділами, і все спокійно закінчи, без замішання та зайвих клопотів” [15,с. 59]. Так потрібно людині поступати у всьому, у будь-якій праці.

Недбальство починається майже не помітно, просочує все і вражає своєю отрутою не тільки волю, вселяючи відразу до будь – якої праці й до всякого духовного поступу, але й засліплює людський розум, не даючи йому побачити, що це є великим злом [пор.15,с.60]. Окрім того воно не дозволяє збагнути людині, що дуже важливо є як можна скоріше і ретельніше виконати своє завдання, не відкладаючи на невизначений час. Не вистачає робити щось швидко, але й потрібно це робити у свій час, з увагою та старанністю, тому що “проклят, хто Господню справу виконує недбайливо” (Єр.48,10). Щоб побороти цю недбалість потрібно завжди пам’ятати , що Господь є набагато важніший, а ніж усі скарби світу. А також не слухати злих помислів, що для виконання даного діла потрібно перейти через труднощі, які людина не зможе подолати , бо її вороги сильніші від неї, а вона немічна. Однак слід пам’ятати , що при Божій допомозі, яка завжди перебуває з людиною, вона буде незрівнянно сильнішою від них. Коли ж вона буде так робити, то недбальство почне відступати, а замість нього почне потрохи входити турботлива ревність про все те , що є потрібне людині, як для духовного життя так і для життя тут, на землі. Кожного разу , коли прогнавши недбалість людина буде старанно виконувати свої обов’язки ,то “ангели на небі готують нам вінець славної перемоги” [15,с. 60]. Господь помножує свої дари для такої людини та готує вічне життя в Царстві Своїм, тому що “Царство небесне здобувається силою і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт.11,12). Натомість, коли недбальство опановує людиною, то Бог не тільки не дає їй тих вінців але й забирає назад від неї і ті дари, які дав їй спочатку за ревне служіння Йому, а на кінець, може позбавити її Свого Царства [пор.15,с.60].

“Не сиди склавши руки, відкладаючи пошиття для себе шлюбних риз до того часу, коли потрібно буде в розкішному вбранні вийти на зустріч нареченому Христу Господу …Не