Мудрість є найважливішою чеснотою, її можна назвати матір’ю всіх інших чеснот. Бо як мати настановляє своїх дітей, так і чеснота мудрості керує всіма чеснотами вказуючи їм норму і міру, щоб бува вони не стали на шкоду самій людині. Святий Тома Аквінський прирівнює мудрість до ока душі, “ бо без зору годі знайти дорогу, а без мудрості не знайдемо дороги до неба. Без світла очей не можемо належно користуватися членами тіла. Без мудрості не можна належним чином вправлятися у чесноті ” [18, с.353 ]. Мудрість допомагає людині жити в присутності Бога, тобто жити так, як того бажає Бог: виконувати Його святу волю, дотримуватись Його Заповідей, чинити добро і уникати зла. “ Ті, що набули її в приязнь із Богом увіходять і єднаються з ним завдяки дарам її повчань ” (Мудр.7,14). Мудрими людьми керує Бог, бо “ саме він провідник мудростей ” (Мудр.7,15), із мудрості своєї Він світ створив і все, що в ньому. Мудрість також є віддзеркаленням образу й подоби Божої. Це чеснота є найбільше втілення і виявлення сили Божої. Вона походить від Бога і для того, щоб здобути чесноту мудрості потрібно просити в Бога цього дару, щиро його вимолювати. Окрім цього людина повинна опановувати все більше і більше головну схильність – пристрасть; приходити до практичних висновків із попередньої своєї поведінки. Але найперше треба мати бажання отримати її і тоді її легко можна здобути. “Легко її лицерзять ті, які люблять її і знаходять її ті, які її шукають. Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати. Бажання мудрості веде до царювання” (Мудр.6,12-13,20). Просити мудрості і шанувати її повинні найперше ті, кому надана якась певна влада, для того щоб їх правління не привело до погибелі і до втрати влади: “ Отож володарі народів, якщо престоли й берла вам любі, шануйте мудрість, щоб вам навіки царювати” (Мудр.6,21). Коли людина здобуває чесноту мудрості, то стає милою Богові, бо “ Бог лиш того любить, хто з мудростю живе ” (Мудр.7,28), тому що тільки мудра людина знає, що щастя тільки тоді, коли вона є з Богом.

Святе Письмо дає яскравий опис мудрості: “ Є бо у ній дух розумний, святий, однородний, многовидний, витончений, діяльний, проникливий, не осквернений, ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий, нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, постійний, певний, безжурний, всемогутній, вседоглядний, що пронизує всі духи розумні, чисті, щонайніжніші ” (Мудр.7,22-23). По такій “ характеристиці ” людина пізнає свою мудрість, чи вона є такою, що веде до Господа, чи такою, що перешкоджає їй в духовному поступі.

2.2.2 Мужність.

Під чеснотою мужності слід розуміти силу душі в прямуванні до добра. Цю чесноту не легко здобути, тому що вона вимагає від людини якихось певних жертв. Проте не кожна людина здатна піти на жертву заради когось чи чогось, а жертвувати інколи треба навіть своїм життям. Жертвувати собою людина здатна тільки тоді, коли матиме велику любов до Бога і до ближнього, а це значить, що основою мужності є любов. Сам Господь, Ісус Христос сказав, що: “ Більшої любові ніхто не має понад того хто життя своє кладе за друзів своїх ” (Ів.15.13). Наприклад, жертвували своїм життям перші християни за часів переслідування. Однак вони, знаючи що загинуть, були свідомі того, що їх чекає по їх смерті, усвідомлювали те, за Кого вони йдуть на смерть і це додавало їм сили у їх муках. Маючи досконалу любов до Бога, вони мали велику мужність. Так само і людина повинна керуватися любов’ю, силою волі, для того, щоб мати у собі ту мужність, яку показали перші християни, а також багато святих мучеників, які також є яскравим прикладом для наслідування. Наслідування в тому значенні, щоб вміти поборювати той страх, який виникає в людині перед труднощами, а навіть тоді ,коли прийдеться чимось великим жертвувати в обороні своєї віри, в крайньому випадку життям. Однак мужність є не тільки в тому, щоб жертвувати життям за ближнього чи за Батьківщину, але і в тому, щоб бути справедливим, послушним, працьовитим, а це можливо лише для мужньої людини, бо вона може перемогти у собі страх, лінощі, скупість і так далі

[ пор.4,39 ]. До мужньої людини належить і те, що вона не зважаючи на труднощі життя, здатна виконувати важкі завдання, свідомо й розумно розподіляє свої сили, самоутверджується в правді й сильна в Богові. Чеснота мужності дає силу встояти в добрі, не знеохочуватись будь-чим, підносить на духовних силах людину, бадьорить її, дає сміливість і відвагу. Піднята духом людина почувається сильною і готовою до подолання нових труднощів. Маючи силу в собі вона приймає себе, свою людськість, свою хитливість, непорадність, та неможливість постійно даром любити. Приймає також своє негативне – від’ємне минуле, свої упадки, помилки; не на