Для дослідження основ релігійної політики радянської і німецької влади велике значення мають матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). Ф. 1 - "Центральний Комітет Комуністичної партії України" за характером це наступні документи: протоколи донесень і постанови ЦК КП (б) У. але вони не завжди адекватно відображали події, пов'язані з діяльністю українських греко-католицьких ієрархів та священиків.

Водночас значний масив документів і матеріалів з історії ГКЦ стосовно досліджуваного періоду зберігається у архівах Служби Безпеки України, у тому числі групи неопублікованих документів і матеріалів. Серед них кримінальні справи греко-католицьких діячів, звинувачених у співробітництві з окупантами і засуджених після "визволення" України. Це справи митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Чарнецького, М. Бутки, священиків, монахів. У протоколах допитів міститься чимало цінної інформації, що значно розширює бачення зазначеної проблеми. Ця група джерел залишається поки що найменш вивченою[11 с.10].

Значний інтерес для дослідження проблеми становлять документи німецької окупаційної влади, зосереджені в Державному архіві Львівської області у ф. 24 (Львівське окружне староство); ф.35 (Губернатор дистрикту Галичина); ф.37 (Львівське міське староство); ф.Р-77 (Львівський державний німецький суд м. Львова 1941-1944).

Аналіз окупаційної політики нацистів стосовно церкви грунтується також на документах ЦДАВО України у м. Києві, ф.3206 (Рейхскомісаріат Україна) та ф.3676 (Штаб імперського керівництва рейхсляйтера А. Розенберга для окупованих східних областей).

Значний інтерес для дослідника мають публікації у

"Краківських вістях", "Українських щоденних вістях", "Львівських вістях"[11 с.12].

Окрему групу творять релігійно-церковні видання. В період німецької окупації виходив квартальник "Богословія", щомісячник "Львівські Архіє-пархіальні відомості" і "Місіонар". Однак зазначимо, що матеріали преси вимагають наукової перевірки інформації, зіставлення з іншими джерелами.

Найбільший науковий інтерес з даної теми становлять фонди ЦДІАУЛ. Відзначимо, що персонального фонду Г. Хомишина в архіві не існує, а особливо цінні матеріали знаходяться у фонді "І Назарук Осип Тадейович -адвокат, письменник, громадський і політичний діяч 1883-1940". О. І Назарук з 1928 по 1939 роки був головним редактором релігійного часопису "Нова зоря", що фінансувався Г. Хомишиним. Протягом тривалого часу О. Назарук допомагав єпископу в суспільно-політичній та культурно-просвітницькій діяльності. Крім того, він часто спілкувався з владикою у листах [6, с.93].

Справи з фонду О. Назарука містять цінну інформацію про діяльність духовенства, зокрема про висунуту ним програму українсько-польського порозуміння 1930-х pp., взаємини владики з гетьманом П. Скоропадським, культурно-просвітницьке життя. Заслуговує на увагу також питання про діяльність Української католицької народної партії і Української народної обнови, неформальним лідером яких, як виявилось, був Г. Хомишин. В одній зі справ відзначено, що станіславський владика разом із представниками церкви та громадсько-політичними діячами 1937 р. засудили репресії польського уряду проти українського народу [13, с.93]. Значну частину матеріалів у фонді займає листування Г. Хомишина та О. Назарука з різними політичними і культурними діячами Галичини.

В ЦДІАУЛ знаходиться фонд "Шептицький Андрей -уніатський митрополит 1865-1944 ", де збереглися листи Г. Хомишинг до А. Шептицького 26 , с.15]. Листи засвідчують, що взаємини між двома священнослужителями в 1930-х pp. були непростими. Ця обставина значною мірою позначилася на суспільно-політичній і культурно-просвітницькій діяльності станіславського єпископа.

Важливу інформацію про діяльність у сфері культури та економічних відносин почерпнуто з фонду Греко-Католицький митрополичий ординаріат, м. Львів 1863-1945"[13, с.17].

У фонді "Товариство Просвіта, м. Львів 1868-1939" знаходяться матеріали, що відображають ставлення українських друкованих органів, зокрема часопису „Українські вісті", до культурно-просвітницької та економічної діяльності духовенства [64, с.152].

Значну наукову цінність для дослідження суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності духовенства в цілому представляють матеріали з Державного архіву Івано-Франківської області, особливо фонд

"Станіславське воєводське управління, м. Станіслав 1921-1939". У ньому вміщено поліцейські донесення про діяльність Української християнської організації (УХО).

У вищеназваному фонді зберігаються матеріали про суспільно-політичну діяльність станіславського владики, функціонування створеної та патронованої Г. Хомишиним організації Українська народна обнова (УНО). Зафіксовано інформацію про позитивну реакцію польських властей на твір засвідчують позитивне ставлення духовенства до проголошеної 1935 р. політики "нормалізації" українсько-польських взаємин.

Частина використаних джерел міститься в Державному архіві Львівської області. Найбільшу увагу привертає фонд "Львівське міське староство, м. Львів 1920-1939".

Чимало важливої інформації стосовно вивчення суспільно-політичної діяльності духовенства знаходиться у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Заслуговує на увагу, зокрема, фонд "Барвінський Олександр 1847-1927 педагог, історик, громадський і політичний діяч", де зберігаються матеріали, що дають можливість проаналізувати діяльність духовенства у австрійський період.

Частина матеріалів з досліджуваної проблеми зосереджена в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління (Київ). Так, у персональному фонді відомого громадсько-політичного діяча Андрія Жука зібрано протоколи засідань Загальної Української Ради, на яких піднімалося питання про доцільність запровадження 1916 р. григоріанського календаря замість юліанського [84, с.7].

Окремі матеріали про діяльність галицького духовенства виявлені в Центральному державному архіві громадських об'єднань України в Києві. Зокрема, у фонді "Центральний комітет Компартії Західної України 1917-1936" зафіксовано повідомлення про критичне ставлення представників ліворадикального спектру до особи єпископа.

Важливу інформацію щодо суспільно-політичної діяльності духовенства дає Архів актів нових у Варшаві (Польща), особливо документи фонду Міністерства віросповідань та просвіти. У фонді зібране листування станіславського воєводи та інших польських урядовців з вищими органами влади у Варшаві. З повідомлень чиновників відомо, що за діяльністю єпископа українського духовенства стежили польські спецслужби. Всупереч тиску влади, владика не відмовився від свого підпису проти проведення виборів до польського парламенту на території Східної Галичини в листопаді 1922 р. [84, с.7]. Однак польські урядовці підтримували деякі ініціативи