У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


войовничого атеїзму - СРСР, всі церкви, що діяли на території Західної України, опинилися у дуже скрутному становищі: вони самою своєю природою не вписувалися до радянської системи. До західної України було завезено великі партії антирелігійної літератури, організовано читання лекцій на відповідну тематику [33, с. 9]. У звіті Наркому УРСР за 1940 р. значилося, що при клубах західних областей республіки діють 335 атеїстичних гуртків, які охоплюють 5731 чоловік. Набагато серйозніше було налагоджено справу з антирелігійною пропагандою в навчальних закладах, особливо у школах, де вона стала невід'ємною частиною навчального процесу. Т Це до реорганізації системи в усіх школах було скасовано викладання релігії, ліквідовано відповідну символіку, під час релігійних свят школярів намагалися залучити до участі у різноманітних виховних та громадських заходах [33, с. 11].

Розгромивши церкву на основній території республіки, сталінський режим зустрівся на теренах Західної України із високоорганізованим релігійним життям. Найбільшу загрозу радянські керівники вбачали у Греко-Католицькій Церкві, яка напередодні війни мала 3040 парафій, 4400 церков і каплиць, 1 богословську академію, 127 монастирів і монастирських будівель, 5 духовних семінарій, 2 духовні школи, З

щотижневі газети, 6 місячних часописів, 10 єпископів, 2950 священиків, 1610 монахів, 540 студентів теології [69, с. 291].

З такою силою владі слід було рахуватися. О. Лисенко вважав, що УГКЦ, "ставши генератором національної самосвідомості місцевого населення, мала досвід протистояння, протидії асиміляторській політиці польського уряду. Глава уніатів митрополит Андрей Шептицький, який так і не присягнув польським властям, залишався послідовним поборником прав своєї пастви і після входження Західної України до складу УРСР". Треба додати, що польській уряд до останніх днів виділяв матеріальні субсидії греко-католицькій церкві, намагаючись зробити її спільником [-37, с. 65].

Церква виконувала душпастирську місію, морально-виховні завдання і володіла значною кількістю будинків культурного призначення, друкарень, книгарень і бібліотек. Вона мала широку мережу церковних братств, релігійних товариств, дієво впливала на масові культурно-освітні товариства Галичини, зокрема, "Просвіту", "Рідну школу", "Сільський господар", "Пласт", "Луг". УГКЦ сприяла становленню українського бізнесового життя, формуванню національних економічних та музейних структур, займалася благодійництвом і меценатством [43, с. 20]. Вона простягалась на три великі єпархії: Львівську, Перемишльську і Станіславську, Апостольську Візитатуру Волині і Апостольську Адміністратуру Лемківщини [3, с. 199].

Отже, анексувавши восени 1939 р. Західну Україну, більшовицька влада розгорнула широкий наступ на релігію і церкву, зокрема Греко-Католицьку як важливіший чинник духовного і політичного життя краю. Але тиск на неї з боку влади був, принаймні, порівняно з післявоєнними роками, не такий жорстокий. Дослідник В. Ленцик вважає, що останнє було викликане двома основними причинами: по-перше, радянський режим зважав на непевність ситуації в умовах дальшого ведення війни в Європі; по-друге, велику роль відігравав незаперечний авторитет митрополита Андрея Шептицького. Додамо, що радянське керівництво добре знало про заслуги УГКЦ у боротьбі проти полонізації й розуміло, що відвертий курс на знищення цієї церкви, м'яко кажучи, не відповідатиме офіційно проголошеній українізації. В хроніці монастиря св. Йосафата у Львові відзначено як знаменний факт, що 27 вересня 1939 року київське радіо в одній з передач висловило вдячність галицькому духовенству за те, що воно "так вірно піддержувало дух українського між народом" [33, с. 10].

Не зважившись на остаточну ліквідацію УГКЦ, радянські органи піддавали її могутньому економічному тиску. На підставі аграрної декларації Народних зборів було націоналізовано всі церковні землі. Тільки Львівська архієпархія втратила близько 36 тис. га [33, с. 11]. Було конфісковано значну кількість будівель, накладено податки на духовенство. Наприклад, священик, як нетрудовий елемент, мав сплачувати вп'ятеро більше інших громадян [43, с. 22]. В зв'язку з цим митрополит не побоявся безпосередньо звернутися навіть до секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова, за вказівкою якого на деякий час влада зменшила оподаткування духовенства й парафій. Одначе це був швидше епізод поміркованого ставлення чиновників до служителів релігійного культу [47, с. 143].

Хоча на основній території республіки тиск на церкву дещо послабився, новоприєднанним областям його треба було пережити. Вже наприкінці 1939 року митрополит А. Шептицький писав: "Всі розпорядження, що приходять від совєтської влади, є цілеспрямовані тільки на те, щоб нас упокорити, пригнобити та знищити... Наїхала на нас з Києва і Москви ціла гурма урядовців, канцеляристів та уповноважених, які самі не знають, що мають робити і втручаються до всього. Кожен урядовець секвеструє, що тільки може й усім І всюди грозить карою смерті... Всі монастирі розпущено, а монастирські добра забрано. Покасовано теж всі церковні школи і сиротинці, релігійні установи і організації, разом з їхнім майном. Вже почали відбирать маєтки навіть від селян. І нема жодних суддів, адвокатів чи якоїсь правної установи, нема жодної оборони..., по урядах правує безправ'я, безголов'я й повне замішання. На кожнім кроці відчувається більшовицька злоба, ненависть до релігії і священників, і взагалі вороже ставлення влади до місцевого українського населення... Число арештів з дня на день зростає, навіть по селах, і ніхто не знає про долю в'язнів, яким заборонено нести виеку поміч. Большевики чваняться, мовляв, прийшли "спасти і визволяти Україну", а на ділі вони всякими способами намагаються її тільки поневолити і руйнувати. Ось так вони грають комедію "визволителів і спасителів" [47, с. 143].

Митрополит А. Шептицький був єдиним, хто наважився відкрито у своїх листах-зверненнях до партійного апарату піддати гострій критиці деякі аспекти радянської політики. На початку 1940 р. Шептицький висловлює різкий протест в


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22