З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи.

Вони були організовані на зразок чоловічих, але в них всі головні церемонії

(прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені

для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Правила життя ченців регулювались текстами Вінаяпітаки, важливою

частиною Трипітаки. Крім неї, до буддійського канону входили Сутрапітака, у якій викладалась суть доктрини, і Абідхармапітака — релігійно-філософські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буддистами, турботливо переписувались, зберігалися у бібліотеках-архівах найзначніших монастирів.

В Індії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир

Наланда, куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-

піліграми з метою здобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої

країни священні тексти буддійського канону.

Вчення про чотири «істини».

Вчення буддизму сформульовано також у так званих чотирьох «істинах», відкритих Буддою у своїй першій проповіді.

Перша «істина» — існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній

живій істоті, тому будь-яке життя — страждання. Зіткнення з неприємним — страждання. Відсутність приємного — страждання. Недосягнення бажаючого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

Разом з тим буддизм стверджує, що основу всіх речей і явищ як

матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю

природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини-Друга «істина» — існує причина страждання. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними цінностями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насолоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. Подібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Останній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому

невимушені дії не впливають на карму. Карма — швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Третя «істина» — можливо припинити страждання. Якщо цілком позбутися і

хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана — кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

Четверта «істина» зводиться до розуміння того, що існує шлях до

припинення страждання. Цей шлях — восьмискладовий, він полягає у правильних розумінні, намірі, мові, поведінці, зусиллях, житті, зосередженні тощо.

Шлях до пізнання істини, що його пропонує буддизм» називається «середнім».

Він дійсно ніби посередині між водійською релігією з її крайнощами та

ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії.

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов

і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають

відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний процес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викладених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допомагають бодисаттви — істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реальний і потойбічний. Потойбічний — світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі людини на цьому світі. Реальний світ — це арена перевтілень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться — аж до

втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно

виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи

тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово

перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашої ери Їх було дві:

хінаяна і махаяна. До V ст. н.е. ці основні напрями поділилися ще на ряд

течій.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах. Найдавнішим є

так званий палійський канон, написаний мовою палі не раніше перших століть нашої ери. Він називається «Трипітака» ("Три корзини") і складається більш як із 100 томів. За релігійним переказом, Трипітака — це виклад вчення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Реально — це праця багатьох невідомих буддійських проповідників, твори яких спочатку передавались усно, а потім, приблизно у 80-х р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.

Культ у буддизмі.

Для своїх прихильників