РЕФЕРАТ
на тему:
Дослідження феноменів релігійної психології західноукраїнськими вченими (Г. Костельник, В. Горбачевський)
Релігія — складне соціальне й духовне явище, яке має свою організацію, культ, релігійну ідеологію та релігійну психологію. У релігієзнавстві виокремлюються два важливі напрями: теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство поєднує філософські, соціологічні і психологічні аспекти. Історичне релігієзнавство вивчає історію виникнення й еволюцію окремих релігій і релігійних вірувань у їхньому взаємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями утворюють цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку й повністю не зливаються, не ототожнюються. Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізми її соціальних зв'язків з економічними, політичними й духовними структурами суспільства в контексті конкретно-історичних умов.
Ядром теоретичного релігієзнавства виступає «філософія релігії», яка досліджує не тільки механізми виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань. Другою, не менш важливою частиною релігієзнавства є «соціологія релігії», яка вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. Соціологія релігії досліджує механізми функціонування й соціальної еволюції релігійних вірувань і вчень у різних соціальних середовищах, групах віруючих; аналізує особливості їхніх індивідуальних рис для того, щоб визначити головні тенденції релігійної ситуації з врахуванням дій тих чи інших соціальних факторів.
Третьою частиною системи релігієзнавства є найважливіша, на нашу думку, дисципліна — психологія релігії. К. К. Платонов вважає, що потрібно розрізняти терміни: психологія релігії та релігійна психологія. Психологія релігії — це розділ соціальної психології, яка вивчає соціально-психологічні явища, що належать до царини релігії. Іншими словами, психологія релігії є галузь науки, яка лежить на межі психології з соціологією, етнографією та історією релігії. Релігійна психологія вивчає соціально-психологічні явища, які належать до галузі релігії і виступають об'єктом психології релігії (релігійні уявлення, релігійні почуття, забобони, ритуальні дії, фетишизм, екстаз тощо).
Психологія релігії як наука виникла наприкінці XIX — на початку XX століття (В. Вундт, В. Джемс, Т. Рібо та ін.) і накопичила значний матеріал про зміст релігійної свідомості, а також про емоційні стани й почуття людей під час молитви, сповіді і здійснення інших обрядів. Виникнення такої дисципліни, як психологія релігії, було не випадковим. Адже наприкінці XIX століття, стверджує Вундт, філологи та історики, теологи та етнологи намагаються завдяки спільним зусиллям наблизитися до великого питання про розвиток релігії. Психології «...не вистачало часу заглибитись у вивчення душевного життя й наблизитися за допомогою новопридбаних засобів і поглядів до складних проблем виникнення міфів та релігійного розвитку»11 Вундт В. Миф и религия. Санкт-Петербург. 1912. С. 1.. На погляд Вундта, міф і релігія — це ті галузі суспільного життя, які потребують глибшого, аніж більшість інших завдань, психологічного розгляду.
На питання про розвиток релігії, релігійної свідомості звернули свою увагу й західноукраїнські вчені В. Горбачевський, Г. Костельник. Вони мали змогу друкувати свої праці в таких часописах, як «Богословія» (1923—1942 pp.) та «Дзвони» (1931 — 1939 pp.), які виходили у Львові.
У березні 1918 року під протекторатом Високопреосвяшенного Митрополита Андрея виникла християнська спілка під назвою «Християнська бібліотека», яка мала на меті видання книжок релігійного світогляду. До видавничої спілки могли вступити всі охочі, котрим дорога була християнська ідея. Одним із заступників директора цього товариства обрали Гавриїла Костельника, який плідно працював у царині психології релігії.
Гавриїл Костельник (1886—1948 pp.) — філософ-богослов, психолог, письменник і публіцист — детально вивчав психологічні й соціально-психологічні фактори, які зумовлюють особливості релігійної свідомості, її структуру й функції. Костельник народився в селі Руський Крстур (колишня Югославія). З 1922 по 1932 рік Костельник був редактором «Ниви», водночас він активно співпрацював із журналом «Богословія» — органом львівського Богословського Наукового Товариства. Костельник — автор багатьох праць: «Християнство і демократизм» (1918 р.), «Три розправи про пізнання» (1925 p.), «Нарис християнської апологетики» (1925 p.), «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (1928 p.), «Становище і походження людини» (1936 р.) та інших, в яких зумів показати особливості релігійної свідомості й «уформування» душі.
Аналізуючи психіку людини, Костельник виокремлює свідомість, підсвідомість і «почву» свідомості. «Почва» свідомості — не те саме, що підсвідомість. Якщо при понятті підсвідомості ми абстрагуємося від свідомості, то при понятті «почви» свідомості маємо на увазі цю загальну постійну свідомість, яка є питомою для даної душі. «Кожна душа має „свою" свідомість — спеціально забарвлену, зі спеціальним напрямом і натурою»11 Костельник Г. Три розправи про пізнання. Львів, 1925. С. 93.. Той характер свідомості, вважає Костельник, є постійним, для душі питомим, бо він залежить від уформування підсвідомості. Аби змінився характер свідомості, передусім має змінитися уформування підсвідомості.
На думку Костельника, сама природа роздає людям різні «почви» свідомості. «Одні родяться з поетичним, філософічним, математичним і т. д. таланом; другі родяться флегматиками, сангвініками, холериками і т. д. Один буде вже з природи тупий на всякі вищі цілі й змисли, другий буде дуже вразливий на такі змисли»11 Костельник Г. Три розправи про пізнання. Львів, 1925. С. 94..
Але з огляду на уформування, які набуваємо собі в житті, людська душа, вважає дослідник, є «tabula rasa». Все, що
