переживаємо, будь-яке почуття, враження, поняття і всякий осуд лишають по собі слід у «почві» свідомості. Спільно з природною вдачею одиниці ці сліди будують і перебудовують почву свідомості. Костельник проводить аналогію між фізичними вправами атлета, які залишають по собі наслідки в організмі й думками, які часто перебувають у свідомості й намагаються зреформувати душу на свій лад.
Природна й набута «почва» свідомості, на думку Костельника, зафарбовують свідомість і спрямовують її — спеціально формують. Те уформування становить ніби призму, крізь котру душа дивиться на речі світу. Тому при зміні світогляду відбувається важка боротьба, адже змінюється власна душевна будова.
Найвищий пласт «почви» свідомості, де підсвідомість переходить у свідомість, перебуває завжди в плинному стані. Під ним лежать новіші пласти свідомості — тобто ті, зміст яких ще недавно містився у свідомості. А внизу лежать завмерлі пласти, зміст яких дуже давно був у свідомості. Те, що називається «настроєм» душі, за Костельником, являють собою пласти, розташовані біля свідомості. Звідси стає зрозумілим, чому для утримання віри потрібно «безнастанно повертати в свідомості до релігійних понять і почувань (ходження до церкви, щоденна молитва і т. ін.)»22 Костельник Г. Три розправи про пізнання. С. 96..
Аналізуючи такі колективні суб'єкти дії, як нація, край, поодинокі верстви суспільності, родини, західноукраїнський дослідник релігійних феноменів дійшов висновку, що люди більш різняться за своїм вихованням, аніж за природою. Тобто вони мають свої спеціальні «уформування душі». Під уформуванням душі Г. Костельник розуміє, «збудування душі», щоправда, цей вираз він вживає метафорично, адже в душі немає таких частин, як у матеріальному світі.
Уформування душі відбувається аналогічно до зведення якогось будинку: тут багато частин, які поєднуються в одну цілість, а форма тієї цілості a priori не е кінцевою, а — довільно вибраною. Як у плані будинку є домівні форми (скільки поверхів повинен мати будинок? в якому стилі слід збудувати його?), так і в душі є чільні, домівні думки й чуття, які осідають у «почві» свідомості (чи є Бог, чи його нема? Чи Христос є Богом, чи ні? чи є доцільність у світі, чи ні?). А цілі плеяди інших думок, на погляд Костельника, становлять підпорядковану (тим чільним думкам) структуру.
Для психології, вважає дослідник, найцікавішою є боротьба між свідомістю і «почвою» свідомості. Вона знаходить вияв у формі невдоволення собою, внутрішнього неспокою, роздвоєння тоді, коли набутому уформуванню певним чином не вдається пристосуватися до природних вимог людської душі. Також може виникати боротьба між розумом і чуттям, між одним чуттям (наприклад сексуального блуду) і другим (соромом), між розумом і волею, між волею і чуттями. Людська свідомість, зазначає Костельник, складається з таких елементів: акти волі, акти совісті, чуття, враження, поняття та осуди.
Якщо під чуттям Костельник розуміє ті стани свідомості, котрі своє джерело мають у нашій душі (радість, сум, неспокій, сором, любов, бажання, ненависть), то під враженням — стани свідомості з властивим джерелом у зовнішньому світі (звук, тепло, голод, ситість, солодкість). До того ж враження можуть бути приємними і неприємними.
Поняття як сенси розглядає логіка, яка й наводить типові їх залежності, але «поняття ділають не тільки як сенси, а також як життєві душевні сили. Це знов належить до психології»11 Костельник Г. Три розправи про пізнання. С. 104..
Детально зупиняється дослідник на актах волі та совісті, які заповнюють душу людини. Причому акти волі, совісті, чуття, враження й поняття свою форму зберігають тільки у свідомості, а в підсвідомість сходять у зміненій формі. Волю, совість і чуття, вважає Костельник, носимо цілковито в собі, і коли виникне потреба, завжди може повстати в нас новий відповідний акт волі, совісті й чуття. А поняття, зображення й враження мають своє джерело в зовнішньому світі, і вони «не затрачуються в нашій душі, бо вони нам раз-у-раз потрібні».
Воля, совість, чуття й враження справляють великий вплив на погляди й переконання людини. Проти волі немає апеляції, адже «свої ділання може вона розвивати в таких напрямах, що або відкидає якийсь факт чи то рацію, або не хоче посвячувати йому уваги, щоби його перевірити як слід; або всі психічні чинники пускає в рух, щоби утвердитися на своєму становищі»11 Костельник Г. Три розправи про пізнання. С. 101. .
Подібно до Гегеля західноукраїнський учений вважає, нібито совість знає, що вона мусить обирати серед альтернатив, вирішувати (оскільки жодна з них не може мати абсолютної рації), змушує людину перейти до вчинку. Здійснивши вчинок, нерозвинена совість не рахується з моральними чинниками, а скрупульозна совість аж занадто зважає й на незначні моральні чинники.
Цікавим, на думку Костельника, є вплив чуття на переконання людини. Розбурхане чуття може знесилити волю й розум чи вплинути на них, аби й вони виправдовували його напрям. Так «...під впливом туги за якоюсь особою всі її слабші сторони бліднуть перед нами, а всі кращі сторони степенуються»22 Там само. С. 102.. Під впливом гніву діється навпаки. В цьому можна переконатися на прикладі, зазначає Костельник, як розуміє Бога й християнство та людина, котра відчуває нехіть до тих речей: усі кращі й сильніші їхні риси усуває, а підносить усе те, де можна знайти якусь тінь або абсурдність.
Вираз «краска» має метафоричне значення. «Краска поняття» залежить від «почви» свідомості. Коли зміст якоїсь набожної пісні, зазначає Костельник, здається нам величнішим і мудрішим під час релігійного захоплення, аніж видався раніше,