Релігія, за Костельником, була й залишається джерелом усієї науки, штуки (мистецтва. — І. Д) та цивілізації. Віра в Бога була історично першим філософським поглядом на світ, і вона є й психологічно першим філософським поглядом. Костельник наводить як приклад слова німецького філософа-матеріаліста Фейербаха: «Першою моєю думкою був Бог, другою світ, а третьою і останньою Я»11 Цит. за: Костельник Г. Границі демократизму. С. 185.. Аналізуючи сучасний стан цивілізації, Костельник доходить висновку, що ідея про Бога є глибоко творчою ідеєю. Найдавніші книжки, поезія, малярство, різьбярство, будівництво, музика сягають вершин своєї довершеності, коли вони пронизані релігійними містичними ідеями.

Таким чином Гавриїл Костельник з точки зору релігійного світогляду зробив ґрунтовний аналіз людської психіки взагалі і психіки релігійних людей зокрема, розкрив певні аспекти психіки й поведінки людей, що прийшли до релігії, а саме — всю складність і протиріччя, які виникають в їхньому житті в результаті ломки старого, звичного стереотипу.

В системі будь-якої релігії віра посідає центральне місце. Без віри в надприродне неможлива сама релігія, її культові та інституційні форми. Не випадково слово «віруючий» ідентифікується в нашій свідомості з поняттям «релігійна людина». Навряд чи можна відшукати будь-яку іншу проблему психології релігії, яка б викликала в минулому й продовжувала викликати дотепер численні суперечливі судження й висловлювання. Навіть у межах християнської теологічної традиції відомі різні течії й напрями, що мали свій підхід до аналізу й характеристики релігійної віри. Це насамперед стосується різних течій сучасного теологічного модернізму. Багато хто з модерністів, наслідуючи Шлейєрмахера та інших представників протестантської «ліберальної теології», фактично відмовляється від низки догматичних принципів оцінювання віри. На противагу традиційному підкреслюванню ролі Бога й божественного одкровення як кінцевих джерел віри, акцент робиться на «екзистенціальних», антропологічних факторах.

Інший західноукраїнський учений Валеріан Горбачевський велику увагу приділяв аналізові феномену віри. Свою точку зору на це питання він висловив у 1930-х роках у праці «Ідеократизм», в якій стверджував, що «віра в Бога стає для мислячої людини категоричним імперативом, бо дає людському духові обпертя, а саме: 1) для розуму — як відзискання синтетичної ідеї, що допомагає гносеологічне охопити повноцінність буття; 2) для серця — як відзискання невичерпного джерела, що цілющою водою скріплює почуття людської гідності і 3) для волі — як відзискання неослабного імпульсу до творчої праці та самоудосконалення»11 Горбачевський В. Ідеократизм: У 2 т. Мукачів, 1936. Т. 2. С. 3..

Без віри в Бога людська душа стає пусткою, бо замість віри, на думку Горбачевського, в ній вкорінюється скептицизм і нігілізм. Завдяки вірі в Бога людина зберігає душевну рівновагу й певність, адже вона надихає до творчості, ставлячи перед людиною світлу мету — наближення до Бога. Горбачевський зазначає, що віра в Бога має бути покладеною в основу світогляду людини, а тому треба дати їй належне оформлення: розробити всебічно викінчену релігійну концепцію, що стала б життєвою філософією людини. Для цього слід використати всі надбання наукової творчості, бо релігія новітньої людини мусить бути в повній гармонії та органічному зв'язку з засадничими положеннями сучасної науки.

Горбачевський не протиставляє науку релігії. Він наголошує, що наука, яка є витвором людського генія — духа, не лише не має у своєму розпорядженні засобів до обґрунтованого заперечення існування вищої сили — Бога, а й, навпаки, через розширення рамок людських досліджень приводить до ближчого пізнання буття в межах Усесвіту й повсякчасного виявлення мудрості, краси й величі його будови. Тому віра в Бога, на думку вченого, стає категоричним імперативом, як зі становища гносеологічного (полегшує пізнання джерел буття), так і зі становища психологічного (дає людині віру у свої душевні сили), а, окрім цього, зі становища соціологічного (прищеплює ідею рівності і братерства людей, ідею солідарності).

В. Горбачевський акцентує увагу на ідеї Бога, яка є для нього позитивно-творчою, адже її треба прийняти не односторонньо, а всім єством, тобто розумом, волею й серцем. Якщо людина сприймає ідею Бога лише серцем, то таке сприйняття не є довготривалим, бо, «коли прийде час і з тих чи інших причин почне стукатись в душу сумнів, скептицизм, тоді людина стає безпорадною... і часто під тягарем сумніву зраджує дорогій ідеї»11 Горбачевський В. Ідеократизм: У 2 т. Мукачів, 1933. Т. 1. С. 25.. Тому так легко поширюється релігійний індиферентизм і навіть атеїзм.

Порівнюючи ідеал віруючої людини з ідеалом атеїста, Горбачевський доходить висновку, що ідеал віруючої людини незрівнянно вищий від ідеалу атеїста, адже для атеїста ідеалом є — стати людиною в обмеженому розумінні цього слова, тобто в межах можливостей, даних природою, а для віруючої людини ідеалом може бути — стати людиною в найширшому розумінні, тобто розвинути в душі всі сили, аби якнайближче наблизитися до Бога, тобто вдосконалювати себе, щоб стати бо-гоподібним.

Стверджуючи, що свідома людина не сміє бути індиферентною до питань віри, адже це свідчило б про душевну убогість, Горбачевський водночас зауважує, що вона не сміє піддаватися впливові релігійного фанатизму, адже це свідчило б про душевну вузькість.

Релігійна концепція, на думку дослідника, так само, як і наука, завдячує колективній творчості. Кожна нова генерація дасть щось своє цінне, таким чином розвиватиметься й ушляхетнюватиметься колективний твір, адже концентруватиме в собі плоди духовних досягнень людства.