1. „немає Бога, крім Аллаха”;

2. „і Мухамед — пророк Його”

3. намаз — щоденна п’ятикратна молитва;

4. обов’язковий піст у місяць рамадан та оплата милостині бідним (згодом це перетворилося в державний податок);

5. хадж — обов’язкове паломництво в певний місяць до Мекки.

Немала роль в ісламі відводиться молитві. Молитва супроводжується певним комплексом молитовних поз та поклонів. Як правило молитва здійснюється арабською мовою, навіть тоді, коли мусульманин не араб і не розуміє тексту молитви. При цьому той, хто молиться має бути поверненим до Мекки з її храмом (Кааба).

Близько до стовпів ісламу підходить джихад, який має декілька видів: джихад серця (боротьба з власними недоліками, хибами), джихад язика (дозвіл схвального і заборона осуджуваного), джихад меча (або газават, озброєна боротьба з невірними).

Вчення про створення.

Згідно з Кораном, Аллах створив світ за шість днів. В останній день була створена перша людина — Адам, а з його ребра — Єва. Тварини були створені з води, а людина з пороху і згустку крові. В Корані відтворена ідея про перший гріх та інші біблійні оповіді про ставлення Аллаха до світу у специфічному вигляді.

Так, наприклад, у Корані оповідається про непокірність одного з ангелів, який став Іблісом (дияволом). Коли була створена людина, Аллах повелів всім ангелам поклонитися їй, що всі зробили, за винятком Ібліса, який загордився і не хотів поклонятися створеному з пороху, за що був скинений у пекло.

Ставлення до власності у мусульманській традиції. Коран — збірник норм, що регулює практично всі сфери життя мусульман. Саме тому до нього необхідно звертатися, як до джерела знань про основні соціальні цінності у мусульманських країнах, а отже, і у з'ясуванні ставлення мусульман до власності. У Корані наведено норми, приписи про власність, типи угод та їх забезпечення, виконання зобов'язань.

Ці норми сформульовані в Корані по-різному. Вони можуть мати форму імперативних приписів загального характеру («Аллах… велить вам повертати майно, яке було вам довірене, його власникам») або форму досить детально виписаних положень як матеріального, так і процесуального характеру («Якщо берете в борг між собою на певний строк, то записуйте це. І нехай записує між вами писець справедливості… І беріть у свідки двох із ваших чоловіків. А якщо не буде двох чоловіків, то чоловіка і двох жінок, на яких ви згодні… І нехай не відмовляються свідки») [7, с. 289].

Треба зазначити, що Коран визнає і не заперечує матеріальні пристрасті людини, її любов до багатства і власності. Важливо, що він вимагає, щоб людина розуміла та пам'ятала відносну цінність цих благ, і щоб матеріальні речі не стали метою її існування.

Згідно з Кораном, однозначно, все існуюче належить Аллаху, який своєю милістю надав це людям у користування: «Аллаха, якому належить те, що в небесах, що на землі» (Коран, 14: 2). «Притаманна людям любов і пристрасть: до жінок і дітей та накопичення кинтарів (скарбів) золота і срібла, і породистих коней, і худоби, і посівів. Це — тимчасове життя, а в Аллаха — істинний притулок!» (Коран, 3: 12 (14)). «Що вам подаровано, — це здобуток цього життя та її окраса; а те, що в Аллаха, — краще та триваліше. Чи ви розумієте це?» (Коран, 28: 60). Із зазначеного вище висновуємо, що людині належить будь-яке майно на праві володіння та користування. Крім того, все дане є лише окрасою земного буття людини.

Відповідно мусульманину дозволено набувати багатство, власність та отримувати користь із своєї власності. Водночас йому необхідно бути помірним у своїх вимогах. Він не повинен бути досить поглинутий цими речами і будь-якими справами, щоб вони не відволікали його від взаємовідносин із Богом, і щоб він не втратив уяву про мету свого існування і про своє остаточне призначення [7, с. 202]. Мусульманин також зобов'язаний пам'ятати про права Бога, тобто йому необхідно відплатити за користування майном, дане Богом. Коран закликає жертвувати всім майном: «Не в тому благодійність, щоб вам звертати свої обличчя на Схід чи на Захід, а благодійність — хто повірив у Аллаха, в останній день, і в янголів, і в писання, і у пророків, і віддавав майно, попри любов до нього, близьким, та сиротам, і бідним, і подорожуючим, і тим, хто просить, та на (викуп) рабів, і вистоював молитву Салят... та виконує свої договори, і ті, що терплять у нещасті, і у біді, — це ті, які були праведні, це вони богобоязливі» (Коран, 2: 177)

Арабське слово «закят» приблизно означає «пожертвування». Це один із чотирьох актів поклоніння в ісламі, який здійснює мусульманин, віддаючи власне майно. Як вже зазначалося, згідно з доктринами ісламу, істинним Власником усього є не людина, а Бог, який дарує своєю милістю багатство людям, яке Він вважає необхідним.

Закят потрібно виплачувати у розмірі приблизно двох із половиною відсотків від доходу чи капіталу, який покриває безпосередні потреби людини, наприклад, від заощаджень чи вкладів, накопичень від підприємницької, сільськогосподарської діяльності. Закят виплачується раз на рік та нараховується на власність тільки після закінчення повного року після її набуття та після сплати всіх боргів, виконання всіх зобов'язань та сплати податків. Закят кожного мусульманина нараховується індивідуально, залежно від розмірів його майна для накопичень, на які він може бути нарахований, і змінюється щороку [7, с. 75].

Закят робить особу, яка його сплатила, добросовісним власником майна перед Богом, «очищує все